Міщанин-шляхтич» — не єдина п’єса Мольєра, в якій він висміює шляхту. Починаючи з перших своїх творів Жан-Батист Поклен (сценічне ім’я — Мольєр) спирався на народну творчість, народний гумор. І невідомо, чи став би він великим драматургом, якби не п’ятнадцятирічна школа життя, яку він пройшов під час подорожування з бродячим театром. Але не слід відкидати і ролі прекрасної освіти, одержаної ним у Клермонському колежі, що дало змогу увійти у найвищі суспільні кола і бути обізнаним в усіх сферах громадського життя. Як виходець із буржуазного середовища, Мольєр залишав за собою право висміювати його негативні риси, а як людина освічена, він здобув право на висміювання вад дворянських кіл.
Данко жертвует самое дорогое, что есть у человека - сердце, что бы поддержать взроптавший народ. Меня поражает даже не сам факт самопожертвования, а решимость главного героя, его хладнокровие, презрение к самому себе, к своей боли.
А люди, что с людей возьмешь? Они боятся тьмы, они боятся света... При первой же возможности они были готовы разорвать Данко на куски, а после того, как храбрец вывел их ценой собственной жизни, какую же благодарность они ему приносят? Они наступают на его светоносное сердце, на свое попирают ногами то, что должны целовать и превозносить.
***
На грешной сей земле
Герою места нет.
Он пламень возгасит-
Они погасят свет. (Это собственные мысли, просто к слову)
