вот .например это. здалёка из чиста поля выезжал богатырь Илья Муромец. Едет он по полю, видит: перед ним вдалеке —великан-богатырь на могучем коне. Ступает конь по полю, а богатырь в седле крепким сном уснул. Догнал его Илья:— Ты и вправду спишь или притворяешься?
Молчит богатырь. Едет, спит. Рассердился Илья. Схватил он свою палицу булатную, ударил богатыря. А тот и глаз не раскрыл. Во второй, в третий раз окликнул его Илья, стукнул —да так, что сам себе руку отшиб. А богатырь проснулся было, поглядел вокруг, почесался:— Ох, и больно русские мухи кусаются!Заметил он Илью, сунул его вместе с конём к себе в карман и дальше поехал. Конь его от тяжести спотыкаться стал.Вспомнил тогда богатырь про Илью, вынул его из кармана испрашивает:— Ты что, драться со мной хотел?Отвечал ему Илья Муромец:— Не хочу я с тобой драться. Давай лучше побратаемся.Согласился богатырь. Побратались они — Святогор-богатырь и Илья Муромец. Сели, побеседовали, друг другу про себя порассказали. Дальше вместе поехали.Приехали на гору Елеонскую. Глядят —чудо чудное: стоит на горе пустой гроб дубовый.— А кому в этом гробу лежать суждено? —Святогор говорит. —Ты ложись-ка, Илья, в гроб, да померяй: не для тебя ли он?Померил Илья Муромец —нет, не годится ему гроб: в длину длинён и в ширину широк. Улёгся в гроб Святогор. Гроб ему как по мерке пришёлся.— А ну-ка, Илья, покрой меня крышечкой дубовой: полежу я в гробу, покрасуюсь.Покрыл Илья крышкой гробовой своего старшего брата названного. Полежал Святогор и просит:— Трудно мне дышать в гробу. Открой, Илья, крышку.А Илье и не открыть никак.— Разбей крышку мечом, — Святогор говорит.
Послушался Илья, стал крышку мечом рубить. Да что ни удар —поперёк гроба железный обруч вскакивает. Бьёт Илья вдоль и поперёк — вдоль и поперёк гроба железные обручи ложатся. Понял Святогор, что не выйти ему больше на свет. Говорит:— Видно, тут мне и кончинушка пришла. Наклонись ко мне, Илья, дохну я на тебя, —у тебя силушки и прибавится.— Силушки у меня своей довольно, —Илья отвечает, —коли мне ещё прибавить — земля меня носить не сможет.И распростились тут братья названные. Остался Святогор в богатырском гробу лежать. А Илья Муромец поехал на святую Русь —рассказать в городе Киеве, какое чудо на горе Елеонской совершилось.
Міф про походження кукурудзи:
У полях ставало усе менше і менше тварин. У ріках і озерах усе рідше і рідше можна було побачити спини сріблистих риб. Дерева вже не приносили плодів, зникли і великі звірі: ягуари, гризуни капивари, таніри, олені, муравьеди. У вечірнім повітрі вже не чувся переклик птахів жаку і птахів макуко: фруктові дерева засохли. Індіанці, що у ту пору ще не обробляли землю, зовсім зубожіли. З їхніх селищ пішла радість, що приносило їм достаток колишніх часів. Смутно виглядали їхньої хатини.
Засмучені старі цілий день спали на циновках, вони сподівалися, що бог Туна зішле їм барило меду. Жінки сиділи в колі на землі і скаржилися на свою бідність. Сумні юнаки дрімали з порожніми шлунками. А чоловіки від нічого робити бродили але лісам, де вже потрібно нікого було ловити за до ласо, пастки чи капкана. Навіщо вони були тепер їм потрібні?
Люди так жахливо страждали, що один раз на лісовій галявині два друзі-індіанці з племені гуарани вирішили попросити до у Великого духу – у Ньяндейари. Обоє добре знали, що для того, щоб дух почув їх благанням, необхідно принести жертву. Але яку? Вони готові були піти на найстрашніші іспити, аби не бачити, як їхнє плем'я, їхній родичі помирають від виснаження через те, що в них немає їжі.
Прийнявши таке рішення, обоє індіанця розтяглися на випаленій галявині і стали чекати. Настала ніч. На землю спустилася тяжка тиша, тяжка, тому що не чутно було голосів живих істот. Раптово в двох кроках від наших індіанців виник посланець Ньяндейари.
– Чого ви хочете від Великого духу? – запитав він.
– Ми просимо якої-небудь нової їжі для нас самих і для наших родин, тому що дичина, риба і плоди зникли з лиця землі.
– Добре, – мовив посланник. – Ньяндейара згодний почути ваше благанням. Але для цього ви повинні боротися зі мною доти, поки найслабший з нас не розстанеться з життям.
Обоє індіанці прийняли ці умови і кинулися на посланця Великого духу. Спочатку чувся тільки важкий подих борців, глухі удари падаючих на землю тіл так шурхіт піску, що розкидається ногами і сиплеться на траву. Незабаром, однак, слабший з індіанців підняв руки, схопився за голову і повалився на землю...
Він був мертвий. Його друг у глибокому горі поховав його неподалік від місця сутички.
Наступила весна, і, немов силою чарівництва, на могилі загиблого індіанця по імені Ауаті виросла прекрасна рослина з великими зеленими листами і золотавими колоссями. У пам'ять індіанця, що пожертвував собою для блага свого племені, гуарани назвали цю рослину – свою нову їжу – кукурудза ауат
