Олівер Баррет навчається в Гарварді й має в навчальному закладі практично найкращу успішність. Походить він з дуже заможної сім’ї аристократів. Він любить ходити до бібліотеки Редкліффського коледжу, де і знайомиться зі своєю майбутньою дружиною — Дженніфер Кавіллері. Дівчина з простої родини переселенців, навчається в Редкліффському коледжі. Не зважаючи на абсолютно різний соціальний статус, ці двоє молодих людей стають парою.
Коли навчання в коледжі лишилося позаду, закохані приймають рішення взяти шлюб, хоча батько Олівера не дає благословення на такий союз. Він ставить синові ультиматум: якщо він одружиться, то не отримає жодних коштів від нього. Син зробив, як вважав за потрібне.
Весільна церемонія скромна, проте повна тепла, веселощів та кохання. Не маючи ніякого фінансового підґрунтя для майбутнього життя, молодята працюють на різній, зовсім не престижній, роботі.
Дженні влаштовується викладати до приватної школи, але заробітна плата там невисока. Живуть чоловік та жінка в убогій квартирці, яка є їм доступною за коштами. Вони відмовляють собі абсолютно в усьому, проте їхні стосунки стають все міцнішими, а кохання тільки розпалюється.
Після отримання диплома Олівер отримує багато пропозицій щодо працевлаштування, оскільки він один з трьох найкращих студентів навчального закладу. Та кілька за на роботу він відхиляє, оскільки шукає місце, на якому відразу буде отримувати гідну зарплатню, аби забезпечити безбідне життя для Дженні. Він починає працювати в хорошій юридичній конторі в місті Нью-Йорк. Життя налагоджується, любов між чоловіком та жінкою ще більш зміцніла. Вони вже готові до народження дитини та мріють про маленького сина, та Дженні не вдається завагітніти. Вони звертаються до лікарів, аби дізнатися причину цього. Чоловік та жінка проходять обстеження, і Олівера повідомляють, що його дружина має невиліковні форму лейкемії й невдовзі помре.
Олівер послухав пораду медиків та робив вигляд, що нічого не сталося, не повідомляючи Дженні про її стан, проте скоро її самопочуття погіршилося і їй все розповіли. Часу лишилося зовсім мало…
Для полегшення стану хворої дружини Олівер просить грошей у батька, з яким багато часу не спілкувався. Проте він не каже правду про те, на які цілі взяв кошти. Вже перебуваючи на лікарняному ліжку, жінка обговорює зі своїм батьком процедуру поховання. Потім залишається наодинці з чоловіком та звертається до нього з проханням налагодити стосунки з батьком, а ще бути з нею до останньої миті та не винуватити себе в тому, що має статися і неодмінно станеться…
Коли батько Олівера зрозумів для чого його син брав у нього гроші, то відразу вирушив у Нью-Йорк. Він приїхав відразу після смерті Дженні. В лікарняних стінах батько та син помирилися.
Объяснение:
Судьба человека Шолохова — это произведение, где автор раскрывает на примере жизни героя тему судьбы человека. В работе автор показал жизнь героя, которому пришлось пережить годы войны. Написал Шолохов свою работу быстро, а в ее основу лег рассказ одного человека, прототипа главного героя, который поделился своей историей из жизни. Эта история стала его исповедью, о которой не смог молчать писатель. Вот он и подарил миру произведение, где рассказал о пережитых страданиях, о непобедимости солдата, в чьем характере проявляются истинные русские черты. Мы же напишем сочинение на тему Судьба человека, которое ученикам написать свою итоговую работу по литературе. Судьба человека краткое сочинение рассуждение М. А. Шолохов написал рассказ в 1956 году. Начинается произведение встречей автора с героем рассказа Соколовым. Это был человек, глаза которого словно засыпанные пеплом, наполнены смертной тоской. И Соколов увидел собеседника, которому захотелось излить душу и он рассказал о своей судьбе. При этом мы видим, что в судьбе одного героя отразилась судьба всего народа. Прочитав произведение, хочется отметить, что это был обычный человек трудяга. Ему пришлось жить в период гражданской войны, пережил он и голодные двадцатые. После осел в Воронеже, встретил жену и мечтал о семье, где будет много детей. Но, пришла война и разрушила все его планы. Отправился на фронт и Соколов. Однако попадает в плен к фашистам. Пришлось хлебнуть ему горькой судьбы, живя за колючей проволокой концлагеря. Слушая его рассказ о нечеловеческих условиях, в которых жили пленные, мы понимаем всю жестокость врага. Признается Соколов в своей исповеди и в убийстве человека. На врага, своего. Но своим его трудно назвать, ведь тот пошел на предательство. Даже истощенный голодом Соколов, думает прежде всего не о себе, а о своих товарищах, неся еду и разделяя ее пополам со своими товарищами.
