4. Почему в Асе было что-то «напряженное, не совсем естествен- ное»? Есть ли в повести объяснение этому? 5. Какой запомнилась Ася господину Н. Н.

Білий Кінь 

Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч в створити собі неповторний стиль. І це особливо стосується підлітків, адже саме в цьому віці нам хочеться виразити себе, підкреслити свою унікальність гаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі... їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі.

Звичайно, все це стосується не тільки одягу. Головне в людині — її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінц життя, — все це є ознаками нестандартних особистостей, яких, на жаль, дуже часто не розуміють оточуючі. А те, що не розуміють, як правило, засуджують. Як наслідок — самотність, конфлікти, комплекси. Тому нерідко такі «незвичайні» люди або замикаються в собі й живуть у власному внутрішньому світі, або стають звичайними, пересічними, розуміючи, що так — легше.

Приклад особистості, яка втратила свою індивідуальність під впливом повсякденного життя, показаний на алегоричному образі білого коня Шептала в однойменному оповіданні В. Дрозда. Вирвавшись із неволі, він відчув смак свободи, радість, піднесення... Але це тривало лиш мить. Потім кінь подумав і вирішив, що таки краще залишити все як є, прикинутися сіреньким і покірненьким. Навіщо виділятися? Адже з цього ніякої користі — навпаки, самі проблеми!

Таких «шептал» зараз дуже багато в нашому суспільстві. І це породжує лицемірство, пристосуванство, байдужість до чужого горя. Як приклад: майже у кожному класі є учень, якого зневажають і дражнять «ботаніком» просто за те, що він гарно навчається, є розумнішим за інших. І більшість ніколи не заступиться за нього у випадку якогось серйозного конфлікту, тому що ніхто не хоче виділитися з натовпу і нажити собі зайвих неприємностей. На жаль, подібних прикладів можна навести багато.

Кожен із нас — по-своєму неповторний. Адже, як відомо, на світі нема абсолютно однакових людей. І, звичайно, цікавіше жити серед неординарних, яскравих особистостей, які не бояться мати власну думку, стиль, відрізнятися від інших. Тому не слід губити кращі риси свого характеру, щоб ніхто не подумав нічого зайвого. Від цього в першу чергу буде гірше нам самим!

Несколько слов о сюжете. В центре внимания читателя псевдоспециалист во всех областях или всезнайка, однако, очень добрый человек, готовый всегда прийти на людям, при чем абсолютно бескорыстно. Но его причиняет только вред окружающим.

В нашей сегодняшней жизни еще надо поискать отзывчивых людей. Многим проще отвернуться и пройти мимо беды постороннего человека. Зато всезнаек сейчас хватает. При том во многих сферах нашей жизни. Очень страшно, когда дилетант, например, встанет возле операционного стола и возьмет в руки скальпель или даст "полезный" совет, который приведет к трагедии.

На мой взгляд, произведение Аверченко весьма поучительное. Нужно сто раз подумать, прежде чем совершить какой-либо поступок. Всегда необходимо помнить о последствиях.

Я обратил внимание на возглас героини рассказа, которая страдала от ревматизма: " батюшка!" Друзья, если у вас какая-нибудь проблема и с ней невозможно справится, обращайтесь к проверенным специалистам! Так же не стоит решать эти проблемы самим, если вы не профессионал в данном деле. Я говорю о серьезных вещах. Ведь, "специалист" в этом рассказе от ревматизма посоветовал принять два порошка цианистого калия. Мы все знаем в какой мир он отправил милую женщину.

И да мне понравился этот рассказ)