Можна план до твору? Теорія крові по совісті була створена головним героєм роману Федіра Достоєвського Родіоном Раскольніковим. Згідно з нею людина має право пролити кров, тобто вбити іншу людину в деяких випадках, якщо це продиктовано ідеалами певного часу. При цьому протягом роману головний герой стикається з великою кількістю проблем, що наштовхує на думку про його неготовність повною мірою відповідати своїй теорії та її суперечливість його образу. Для розуміння причин і глибинних основ цієї невідповідності необхідно проаналізувати декілька факторів.

Кожна людина сильно залежить від матеріальних благ і побутових основ свого життя. Життя Родіона Раскольнікова ніяк не можна було назвати хорошим і комфортним. Він не зміг вивчитися, мав досить жалюгідне існування і аж ніяк не міг реалізувати себе повною мірою. У той же час головний герой вважає себе не просто талановитою людиною, а справжнім героєм. Він розробив свою власну теорію, згідно з якою люди діляться на звичайних і героїв, він відносив себе як раз до других. При цьому на нього вплинули суспільні теорії індивідуалізму і революційної демократії, які відкидали моральні підвалини суспільства минулих часів. Все це і підштовхнуло Родіона Раскольнікова на його злочинне діяння. Пустити «кров по совісті» для Родіона означало вбити паразита суспільства, процентщіцю, а потім вчинити благу справу – роздати її гроші тим, хто їх потребував.

Але з самого початку все пішло не так, як планувалося. Родіон вбив не тільки свого ідеологічного ворога, але і її сестру, яка могла стати свідком його злочину. Більш того, в пориві свого страху він був готовий вбивати ще. На щастя для нього, вбивства закінчилися, але поліпшення в житті не пішли. Родіон навіть не зміг почати допомагати нужденним і витрачати отримані кошти, адже він був максимально підозрілий до всього навколишнього світу і перебував у перманентній депресії. Але це не змусило головного героя відмовитися від своєї теорії. Він все ще залишався їй вірним, але почав думати, що сам по собі недостатньо сильний і не відповідає їй. У цьому він бачив логіку, тобто навколишню реальність теж заганяв в рамки своєї теорії.

Федір Достоєвський зміг показати невірність теорії Раскольнікова, коли протиставив йому іншого героя роману Соню Мармеладова, яка, незважаючи на своє таке ж незавидне життя, на вбивство не пішла, зберегла деякі риси моральності і бажання бути комусь корисною.