ответ:
объяснение:
чудова книга даніеля дефо, якої зачитуються вже протягом декількох століть. оригінальна назва твору звучить, як анотація всій книзі «життя і дивовижні пригоди робінзона крузо, моряка з йорка, який прожив двадцять вісім років у повній самотності на безлюдному острові біля берегів америки, біля гирла річки оріноко, куди він був викинутий корабельною аварією, під час якого весь екіпаж корабля, окрім нього, загинув, з викладом його несподіваного звільнення піратами, написані ним самим. »: -)
страшно навіть уявити себе в подібній ситуації. мимоволі задаєшся питанням: "а я б змогла вижити? " ось герой даніеля дефо зміг.
я думаю, що по-перше, робінзон зміг вижити на острові завдяки своїм знанням, умінням, досвідом, накопиченим в тому житті, що передувала корабельної аварії. завдяки їм він зміг використовувати всі ресурси, наявні на острові і вилучені з корабля, для створення більш комфортних умов існування в дикій природі.
по-друге, завдяки своєму стійкому характеру, який дозволив робінзону крузо в такій важкій ситуації не втратити самовладання, не піддатися паніці, не впасти у відчай, в депресію, а шукати, боротися, виживати на цьому злощасному острові.
по-третє, постійна праця, який не давав йому знову ж відволіктися на сумні думи. робінзон суворий по відношенню до себе, не дає собі ні хвилини послаблення. він будує будинок, розводить кіз, ходить на полювання, , обробляє землю, садить ячмінь, шиє собі одяг, взуття, ліпить посуд,
по-четверте, віра в краще, в бога, в якого до подорожі герой не вірив, бажання жити і надія на якнайшвидше повернення додому.
і знову в голові це питання: "змогла б я так? " напевно, про це точно не дізнаєшся, поки не спробуєш. а пробувати чомусь не хочеться!
пейзаж в романе выполняет еще одну важную функцию: он условно готовит читателя к предстоящей сцене, задает тон повествованию, создает впечатление, которое должно усилиться впоследствии. так, перед встречей с верой, то есть первым в главе “княжна мери” свободным и искренним проявлением чувств печорина, но вместе с тем сценой довольно напряженной, пейзаж описывается предгрозовой: “воздух был напоен электричеством”. перед ссорой грушницкого и печорина на машуке появляется “зловещее облачко”. природа будто бы пророчит, предсказывает дальнейший характер развития событий; пейзаж в этих сценах символичен, но он может быть символичным по-разному: в эпизоде переезда через подкумок сам ручей, изменчивый и быстрый, а также сцена, разыгравшаяся на нем, иносказательно всю сущность отношения печорина к мери — печорин использует неопытность и искренность девушки, вводит ее в смущение и, переехав через ручей, выслушав ее признание, остается холоден и равнодушен. сцена символична сама по себе, как и эпизод у провала: провал — не просто бывший кратер вулкана, но и будущий провал, перерыв в отношениях печорина и княжны мери. сцена у провала — последний момент их сближения, она предвещает разлуку и отчужденность.
