Яких пісень просив грати дядько Максим Йохима для петруся !

Хайку (іноді хокку ) – це короткі вірші без рими, в яких використовується мова відчуттів для вираження емоцій і образів. Часто натхненням для хайку служать природні стихії, миті краси і гармонії або пережиті сильні емоції. Жанр поезії хайку був створений в Японії, а вже пізніше став використовуватися поетами у всьому світі, включаючи і Росію. Прочитавши цю статтю, ви зможете ближче познайомитися з хайку, а також дізнатися, як складати хайку самостійно.

Розуміння структури хайку

Ознайомтеся зі звуковою структурою хайку. Традиційне японське хайку складається з 17 «він», або звуків, розділених на три частини: 5 звуків, 7 звуків і 5 звуків. У українській мові «він» прирівнюється до стилю. З моменту своєї появи жанр хайку зазнав деяких змін, і сьогодні багато авторів хайку, ні японські, ні росіяни, не дотримуються структури з 17 складів.

Склади в українській мові можуть складатися з різної кількості літер, на відміну від японського, в якому майже всі склади однакової довжини. Тому хайку з 17 складів російською мовою може виявитися куди довше аналогічного японського, порушуючи, таким чином, концепцію глибоко опису образу кількома звуками. Як було сказано, форма 5-7-5 більше не вважається обов’язковою, однак у шкільній програмі це не зазначено, і більшість школярів вивчають хайку на основі консервативних стандартів.

Якщо, пишучи хайку, ви не можете визначитися з кількістю складів, то зверніться до японського правилом, згідно з яким хайку має читатися на одному диханні. Значить, довжина хайку українською мовою може варіюватися від 6 до 16 складів.

Наприклад, прочитайте хайку Кобаяші Ісса в перекладі В. Маркової :

Ах, не топчи траву !

Там світлячки сяяли

Вчора нічний часом.

Використовуйте хайку для зіставлення двох ідей. Японське слово кіру, що значить різка, служить для позначення дуже важливого принципу розбиття хайку на дві частини. Ці частини не повинні залежати один від одного граматично і образно.

Скоро семьдесят лет, как кончилась великая война. Тогда стояла цветущая весна. На улицах обнимались незнакомые люди, у радиоприемников выстраивались очереди: послушать радостные новости. Той весной наш народ начал с энтузиазмом восстанавливать руины страні: врага прогнали, пора навести порядок в доме.Мы не любим воен, потому что их начинают за свои интересы политики, богачи или фанатики. Но Отечественная война называется Великой, потому что велик был народный подвиг. Люди воевали не за политические ценности, а за свой дом, сад около него, за семью. Закономерно, что победили те, кто сражался за человеческие ценности. А те, кто пришел поработить, потерпели поражение.Сейчас все мы пользуемся плодами борьбы наших прадедов за нашу свободу от рабства. А также - плодами их труда, ведь военное и послевоенное поколение восстановили промышленность, отстроили города и села, где теперь живем мы. Величие народного подвига в том, что его творили не для себя. Люди жертвовали собой для будущих поколений, для нас. Мы же, живя в удобстве, намного больше жалуемся на жизнь, чем они.Почему война может научить человека? Прежде всего, ценить мир и по-братски объединяться ради него. Ценить возможность жить рядом с близкими, а не ждать их годами с фронта. Любить и быть с любимыми, а не получать «похоронки» на женихов. Спокойно идти по улице, а не бежать поскорее в бомбоубежище. Покупать в магазине свежие булочки, а не печь хлеб из лебеды.Ветераны ВОВ могут рассказать нам, как страшна война, насколько мир лучше. Но их становится все меньше ... Так давайте же сами помнить об этом, чтобы большие и малые войны остались в истории!