Герой усвідомлює, що йому немає місця серед молоді. Дізнавшись про існування іншого світу - світу за межами рідної домівки, - Петро відчуває себе чужим, зайвим, неповноцінним: чи ж захоче цей незнаний світ прийняти незрячого? Відтак юнак занурюється в темряву страждання.
Але із часом освідчення в коханні, слова Евеліни біля покинутого млина начебто окрилюють Петра, його музика захоплює слухачів, і він знаходить віру в себе.
Образи Петра і Евеліни є вічними, тому що кохання і віра в себе завжди рятує і це вже навічно..
