Я считаю, что человека можно и нужно судить и определять только по поступкам, которые он совершает на протяжении всей своей жизни. Именно поэтому, при выборе своих друзей я обращаю внимание на их сущность и наклонности.
Особо радует и вызывает моё восхищение один поступок – когда ценой собственного здоровья мои сверстники защищают тех, кто за себя сам постоять не может, потому что слабый и забитый.
У меня есть пример. Проявляя своё благородство, один из моих друзей вырвал из рук обидчиков маленькую девочку, которая в слезах молила о призывая при этом прохожих. И лишь мой друг заступился за нее, хотя все видели этот случай и проходили мимо. Он воздал притеснителям этой маленькой беззащитной девочки в полной мере. Как оказалось немного позже, это была банда мелких воришек, которые вымогали деньги у детей. Они держали в страхе родителей, которые, в свою очередь, боялись за своих детей. Случаев таких грабежей было несколько, и одного удалось избежать именно благодаря моему другу.
Его риск собственным здоровьем, смелость и чувство справедливости и равенства меня в тот момент очень поразили. До того случая я думал, что всё, что я увидел, могло произойти только в каком-то фильме с сюжетом о противостоянии добра и зла, и никакого отношения к реальному миру эти вымышленные события иметь не могли. Но убедившись в этом воочию, я стал воспринимать мир в немного других раскрасках, стал добрее и снисходительнее в отношениях с людьми. Мне до жути было приятно видеть эту уличную романтику, эту непоколебимую веру в торжество добра, которую излучал мой друг. Я уверовал в него, как уверовали христиане в Бога. С тех пор, наслышавшись о поступке моего друга, и отношение к нему даже тех людей, которые его не любили, стало полностью противоположным.
Итак, для меня основным поступком в деятельности человека есть его готовность за праведное дело «положить голову». У таких людей большое и светлое будущее, и поэтому я хочу, чтобы ситуаций было меньше, благодаря которым можно было напрасно не жертвовать своим здоровьем и жизнью.
основні з них і визначимо, які саме використовує письменник в оповіданні.
— Сполучення в реченні слів, що означають різнорідні поняття;
— неправильне розуміння міжмовних омонімів;
— використання або розуміння метафоричних фразеологізмів у прямому значенні;
— використання каламбурів — гри звуків або слів;
— вживання пестливих слів, займенників середнього роду і дієслів у третій особі однини стосовно особи з метою висміювання;
— використання гіперболи;
— іронія — вживання слів у протилежному значенні;
— парадокс — сполучення несумісних понять, що виключають одне одного;
— макаронічна мова — змішання й перекручення слів різних мов;
— народна етимологія — перекручення персонажем слів, вимова яких для нього важка;
— жартівливі народні прислів’я та приказки;
— дитяча етимологія — шепелявість, картавість та інші вади у мові дітей;
— урочистий тон і використання відповідних засобів при зображенні буденних подій, описі звичайних предметів;
— використання політичних або наукових термінів для зображення побутової події чи щоденної роботи;
— змішання різних стилів літературної мови;
— характеристичні прізвища;
— пародія;
— комічна ситуація, подія, монолог, діалог, герой, деталь.
4. Пошуково-дослідницька робота.
(Проводиться самостійно під керівництвом учителя або учнів-асистентів).
Завдання: відшукати засоби комічного, що їх використовує Олекса Стороженко в оповіданні «Скарб», зробити висновки.
Просторічні та лайливі слова (телепень, скажена, орав здорово); комічні порівняння, фразеологізми (як той пуцьвірінок, буцім з його чортяка лика дере, як на живіт кричить, як горох з мішка); гіпербола (не випускає мати сина надвір цілий рік — то холодно, то жарко, то сиро); вживання середнього роду (його вигнало та розперло);
комічний портрет («Лика широка та одутлувата, як у того са-логуба, а руки білі та ніжні, як у панночки»);
іронія («заснув манесенький»);
комічні ситуації («…Вийде в садок, ляже під грушею, а часом, глянувши угору, трошки й розсердиться: «Бісові груші,— пробубонить,— які спілі, і над самісінькою головою висять, а ні одна ж то не впаде у рот»»);
прізвисько Лежень;
комічна подія (скарб захований у дохлому хорті, якого хлопці жартома вкинули Павлові до хати);
комічне прислів’я («Хвалить шинкар п’яницю, а дочки своєї за його не віддасть!»)
Висновки: гумористичне, викривальне зображення головного героя оповідання «Скарб» автор подає, вдаючись до різноманітних засобів, які допомагають викликати відразу до людини, котра нічого у своєму житті не зробила доброго, прожила марно й безцільно, користуючись плодами праці інших.
