Драма-феєрія "Лісова пісня" — це твір, який можна вважати унікальним у всьому світовому письменстві. З'явився він, за словами самої Лесі Українки, в результаті її спогадів про дитинство, проведене на Волині, коли її навіки зачарував образ лісової русалки. Вона згадала казкову розповідь про мавку, що чула ще у дитинстві. Цей казковий образ — плід народної фантазії — Леся Українка не просто перенесла у свій твір, а очистила від усього другорядного, несуттєвого, наділивши часткою своєї власної душі. В образі Мавки письменниця втілила свої найкращі мрії про вродливу, обдаровану, волелюбну людину, наділену рідким даром — пристрасно й щиро кохати та відверто виявляти свої почуття.
У Мавці гармонійно злилися духовне багатство і зовнішня краса. Вона "зовсім така, як дівчина... як панна, бо й руки білі, і сама тоненька..." Великі очі, що грають усіма кольорами, розкривають ЇЇ швидке і глибоке сприйняття дійсності, вразливу і добру душу. Довгі коси і зоряний вінок на голові, любов до квітів свідчать про її естетичний смак, нестримний потяг до прекрасного. Вона любить і береже природу, адже і сама є її невід'ємною частиною. Вона тонко відчуває музику, в звуках Лукашевої сопілки пізнає його ніжну та обдаровану натуру. її мрії високі й світлі, як самоцвіти:
/ снилися мені все білі сни:
на сріблі сяяли ясні самоцвіти,
стелилися незнані трави, квіти,
блискучі, білі...
Мавка горда й волелюбна
Рассказ написан в 1959г. Главная героиня Матрена,которую люди считали "порченой".Личность и судьба главной героини является темой рассказа.Главное в рассказе мотив неузнанного и непонятного праведника. Первоначально рассказ назывплся "Не стоит село без праведника".Матрена,нищая и немощная оказалась тем самым праведником, без которого не может стоять весь мир. Своей духовной чистотой, следованием законам гуманизма и христианской доброты удерживала Матрена окружающий мир от разрушения,вызванного алчностью и взаимным недоброжелательностью.Символичной кажется гибель героини в конце рассказа. Матрена и подобные ей люди -это последние опоры ,удерживающие мир от падения в бездну. Автор ставит в центр произведения судьбу деревенской женщины. Матрена-человек доброй,щедрой и бескорыстной душой.Несмотря на удары судьбы, она не утратила человочности откликаться на чужую беду. Тут мы видим Матрену с разных сотрон. Сперва показалась не в лучшем свете,люди говорили, даже поросенка не держала, глупая чужим ,считали ее странным человеком.Но постепенно открывается другая сторона Матрены,работала всю жизнь то на колхоз,то на соседейи не просит за это денег.Автор видит в ее судьбе особый смысл, котрого не замечают сельчане и родственники Матрены. Уже в самом конце рассказа ,после ее смерти рассказчик перечисляет еенегромкие достоинства: "не понятая и брошенная даже мужем своим,схоронившая шесть детей,чужая сестрам и золовкам она не скопила имущества к смерти.Все мы жили рядом с ней и не поняли,что есть она тот самый праведник,без которого,пл пословице, не стоит село.Ни город.Ни вся наша земля".
