Криза ренесансного світогляду. З кінця XVI ст. ідеологію Відродження починає охоплювати глибока криза. її насамперед породила криза віри в людину, в її можливості побудувати життя на засадах справедливості й розуму.
Європу роздирали загарбницькі й релігійні війни та революції, з яких найбільш кривавими були Тридцятилітня війна (1618—1648) та Англійська революція 1648 р. При цьому відбувався процес зміцнення європейських монархій та абсолютизації королівської влади, який ще більше поглиблював кризу гуманізму. Посилився й процес відродження авторитету і влади католицької церкви, який дістав назву контрреформації, тобто світоглядної противаги попередньому, часів Відрод-реформаційному протестантському руху. Контрреформація знаменувала собою часткове повернення до часів середньовіччя, зокрема до його ідеології і світоглядної системи з культом Бога, а не людини.
Нова картина світу. Та саме в XVII ст. починається Новий час: відбувається становлення нової картини світу, яка визначатиме розвиток людства практично до кінця XIX ст. Саме в Новий час остаточно формується історико-культурне поняття «Європа». Саме в XVII ст. зароджується такий важливий феномен, як громадська думка — особливе ідейно-психологічне явище, можливе лише в громадянському суспільстві, що усвідомлює як свій зв'язок з державою, так і відносну незалежність від неї.
Наприкінці XVII ст. в Західній Європі з'являються перші професійні письменники. Атмосфера публічного обговорення проблем суспільного життя і літератури сприяє розквіту публіцистики і періодичних видань. XVII ст. характеризується також і як вік науки. Виникає нова, більш звична для сучасної людини класифікація галузей науки і їх нова ієрархія. Усе це і визначило головний вектор розвитку людської думки XVII й подальших століть розвитку людської цивілізації.
XVII століття як літературна епоха датується приблизно від 90-х років XVI ст. до 80—90-х років XVII ст.
Головними літературними напрямами XVII ст. стали бароко і класицизм, які, кожний по-своєму, віддзеркалили панівні тенденції світовідчуття людини тієї епохи. Митці бароко зображували людину, яка цілком покладалась на ірраціональні сили, наперед визначену долю, душу якої, внаслідок утрати гармонії зі світом, розривали трагічні суперечності буття, непевність і постійні сумніви. Навпаки, у творах представників класицизму світовідчуття людини стає більш певним, цілеспрямованим, сповненим віри у спроможність людського розуму подолати складні перепони долі, збагнути таємниці природи і проблеми суспільства, поліпшити людське єство і навколишній світ.
Родился в деревне Загорье (Смоленская губерния) в семье крестьянина-кузнеца. Учился в сельской школе, затем в Смоленском педагогическом институте, но с третьего курса ушёл и в 1939 окончил Московский институт философии, литературы и истории.
Писать стихи начал рано: в 14 лет отважился послать их в смоленскую газету «Рабочий путь», где тогда работал М. Исаковский, который юному поэту напечататься.
В 1936 была издана первая его крупная поэма «Страна Муравия». Она получила широкую известность.
В 1939 был призван в Красную Армию, участвовал в завоевании Западной Белоруссии. С началом войны с Финляндией уже в офицерском звании находился на фронте в качестве военного корреспондента. В годы Великой Отечественной войны работал во фронтовых газетах.
Очень широкую известность получила поэма Твардовского «Василий Теркин» (1941-1945). Это произведение стало главным в творчестве поэта. В 1946 закончил начатую ещё в войну поэму «Дом у дороги». В 1950-1960 была написана поэма «За далью – даль». Наряду со стихами Твардовский писал прозу: в 1947 опубликовал книгу о минувшей войне «Родина и чужбина».
В 1950 -1954, 1958 -1970 был главным редактором журнала «Новый мир», мужественно отстаивал право на публикацию каждого талантливого произведения, попадавшего в редакцию.
Вскоре после снятия с поста и практически полной смены редакции журнала умер от рака легких.
