из басен ивана андреевича крылова больше всего мне нравится басня «свинья под дубом». в ней автор высмеивает невежество, глупость, эгоизм, ность, лень.
все эти человеческие недостатки и пороки воплощены в образе главного героя басни — свиньи. всё, что нужно свинье, — жёлуди. но она не понимает даже того, что их даёт ей дуб, корни которого свинья подрывает. её эгоизм крылову передать такие слова: «наелась желудей досыта, до отвала», «наевшись, выспалась под ним», «жирею». свинье всё безразлично, даже то, что она губит дерево, которое даёт ей пищу:
«пусть сохнет, — говорит свинья, —
ничуть меня то не тревожит;
в нём проку мало вижу я;
хоть век его не будь, ничуть не ,
лишь были б жёлуди: ведь я от них жирею».
противопоставлением образу свиньи является об раз ворона, который олицетворяет воспитанность знания.
ещё один герой басни — дуб — называет свиньи «». ведь она питается дубу спит под ним, однако не только не его за это, но и подрывает его корни!
читая басню, мы понимаем, что её герои не случайно наделены человеческими чертами, ведь в действительности свинья, ворон и дуб не умеют разговаривать. используя приём аллегории, через образ животных крылов высмеивает человеческие недостатки так, свинья — это олицетворение невежества.
мораль басни заключается в следующих строках:
невежда также в ослепленье бранит науки и ученье,
и все учёные труды,
не чувствуя, что он вкушает их плоды.
с героем басни — свиньёй — крылов сравнивает людей, которые не замечают даже очевидного, не ценят того, что дает им природа, не стремятся к знаниям. из-за своей ограниченности такие люди не понимают, что всё окружающее их — это «плоды» природы и знаний, которыми они пользуются.
мне нравятся басни крылова, потому что, обличая в них людские пороки, автор призывает людей стать лучше. его произведения не потеряли свою значимость и сегодня.
ДЖОНАТАН СВІФТ
(1667-1745)
Англійський сатирик, церковний діяч, публіцист, поет і письменник Джонатан Свіфт народився 30 листопада 1667 року в Дубліні в англійській родині. Батько Свіфта не дожив до народження сина, мати через деякий час назавжди від'їжджає до Англії і Джонатана виховує його дядько, Годвін Свіфт, відомий дублінський адвокат. Свіфт здобув хорошу освіту — спочатку в школі графства Кілкені (1673-1681), потім у дублінському Трініті-коледжі (1682-1688), де йому присудили ступінь бакалавра мистецтв у 1686 році.
Вибух насилля, що стався в Ірландії 1689 року, змусив Свіфта шукати притулок в Англії. До кінця того ж року Свіфт став секретарем сера Уільяма Темпла, дипломата у відставці та літератора, який жив у маєтку Мур-Парк, у графстві Суррей. Свіфт залишався на цій посаді до загибелі сера Уільяма в січні 1699 року. Це були чи не найкращі часи в житті Свіфта: він мав можливість досхочу працювати у величезній бібліотеці Темпла; саме тут, у Мур-Парку, починається самостійна поетична діяльність Свіфта; 1692 року йому присуджують ступінь магістра мистецтв в Оксфорді; нарешті, маєток Темпла стає основою сімейного щастя Свіфта (письменник-початківець знайомиться з Естер Джонсон, падчеркою управителя Мур-Парку, яка спочатку була його ученицею, а згодом стала дружиною).
У 1695 році Свіфт був висвячений у сан священика англіканської церкви й упродовж наступного року служив у Кілруті, на півночі Ірландії. Опинившись у центрі релігійних чвар, Свіфт починає писати один з відомих сатиричних творів — памфлет "Казка бочки", робота над яким тривала кілька років. "Казка бочки" вийшла у світ 1704 року без вказівки на ім'я автора, зчинивши галас довкола себе. Свіфт зажив слави дотепника, після того як його авторство було розкрито. В образах трьох братів — Петра, Мартина й Джека — автор піддає нищівній критиці три гілки християнства — католицьку, англіканську та пуританську.
У 1696 році письменник повертається до Мур-Парку, де пише сатиру "Битва книг". Твір був присвячений дискусії між прибічниками "давніх і нових книг", в якій на боці "давніх" брав участь і Темпл. Свіфт у сатирі виступає проти канонізації античної спадщини, але за його творче використання (передусім для подальшого розвитку сучасної англійської літератури).
Після смерті Темпла 1699 року Свіфт переїздить до Ірландії, де отримує церковний прихід у Ларакорі. У 1702 році у дублінському Трініті-коледжі він здобуває ступінь доктора богослів'я.
Його літературна популярність стала ще більшою після виходу серії нарисів "Папери Бікерстафа" (1708 — 1709), в яких він висміював якогось Джона Патріджа, що складав щорічний астрологічний альманах. Образ екстравагантного джентльмена Ісака Бікерстафа настільки припав до душі читачам, що близький до вігів есеїст Річард Стіл почав видавати від імені Бікерстафа повчально-сатиричний журнал "Бовтун" (1709). Свіфт співпрацював у цьому журналі, виступав і як прозаїк, і як поет.
Через деякий час Свіфт, уже відомий політичний письменник, відходить від вігів і зближується з членами торійського кабінету, навіть кілька місяців (1710 — 1711) видає торійський журнал "Екзамінер". З вересня 1710 по червень 1713 року Свіфт перебуває в Лондоні. У цей час і розгорнулась його діяльність як торійського публіциста. У сфері літературних зв'язків найбільше значення мав невеликий гурток "Клуб Мартіна Скліблеруса (Писаки)". Докладні відомості про політичні й літературні події Лондона того часу дійшли до нас у листах Свіфта, які після його загибелі дістали назву "Щоденник для Стелли" й були адресовані другу всього його життя — Естер Джонсон.
