Задуманий в 1931 році, фільм «Південний поштовий» почав зніматися в 1936-му режисером П'єром Байон за сценарієм автора. Сент-Екзюпері не обмежився написанням сценарію, він вникав у кожну деталь зйомок. Прем'єра фільму відбулася в Париж в березні 1937 року. Випереджало показ це невелике вступне слово, написане Сент-Екзюпері не без гіркоти. Кілька місяців тому ви могли прочитати в газетах таке оголошення: «Для пасажирів відкрилася повітряна лінія Касабланка - Дакар». Ви ковзнули очима далі і без особливої цікавості дізналися, що кожну педелю певне число чиновників, туристів і комерсантів піднімаються в Тулузі на борт сучасною тримоторний літака і після зупинки в Марокко здійснюють нічний переліт до Сенегалу. Сенегал тепер відділений від Франції лише двадцятьма годинами дрімоти. Пасажир не бере тепер в небезпечному пригоді. Літак, який літає за розкладом, оснащений шкіряними кріслами, полірованими панелями, перестав бути для пасажира можливістю пізнавати, а перетворився в продовження комерційного офісу. Приміщення, де пасажиру розхвалювали зручність подорожі, повідомляли розклад, виписували квиток, і салоп літака, де ця подорож стала реальністю, здаються йому абсолютно однаковими, органічно перетікають одне в інше. Пасажир не відчуває тепер і того, що подорож його залежить від абсолютно різних людей - люб'язних торговців, які його спокушають, і льотчиків, які відповідають за нього серед зірок. Така ціна успіху. Коли механізм налагоджений, він стає непомітним. Чи не видно техніка, але зникла і поезія. На борту «Нормандії» з Гавpa можна долетіти до Нью-Йорка і не помітити океану, механіків, зірок ... Фільм, який ви побачите, нагадує про часи, коли людське дерзання ще не було так вдало закамуфльований. Ми налагоджували цей механізм, ми прокладали повітряні дороги, і кожен політ для нас ставав знайомством, раз від разу ближчим, з новим невідомим світом. Вилетівши з Дакара, першу зупинку ми робили в Нуакшоті. Маленький форт, загублений в пісках, був схожий на рятівний ілот посеред океану. Цим фортом ми й почали нашу фільм. А потім ще посадка, ще, і ми здолали небезпечну пустелю. Ось вони, наші зупинки: Порт-Етьєн, Вілла Сиснерос, Кап-Джуба ... Ні, не химерні чотки звучних назв. Нам загрожувала смертельна небезпека, і ми крок за кроком до одужання. Як тільки незадовго до Агадира ми помічали перші оброблені поля, першу зелень марокканського півдня, ми розуміли - ми здорові.
Объяснение:
