У п’єсі «Життя — це сон» утілені провідні світоглядні та художні принципи й риси бароко. Передовсім це необмежена універсальність, космічні масштаби, якими вільно оперує Кальдерой. Так, змальовуючи жахливе затемнення Сонця (як зловісне віщування, лихий знак), що було якраз у день народження Сехисмундо, пензель художньої уяви драматурга робить воістину грандіозні мазки, призначаючи на роль акторів у цьому космічному спектаклі Сонце, Місяць і Землю:
…Кров ллючи, стялося Сонце
З Місяцем в жахнім двобої.
За бар’єр обравши Землю,
Двоє світичів небесних
Бились, промені схрестивши,
Як на шаблях величезних…
Цього ж дня, що з болю корчивсь,
Жару сонячного повен,
Сехисмундо народився.
