Маша Троекурова с детства дружила с Владимиром Дубровским. Но после отъезда последнего в Петербург их дружба прекратилась. Не удивительно, что во время следующей их встречи она не смогла узнать в молодом французе-учителе Дефорже своего друга детства. И в этом момент она сталкивается с романом в жизни. В начале их новых отношений Маша отнеслась к молодому учителю без особого интереса. Она произвела впечатление скромной, мягкой и благовоспитанной девушки, но при этом и показала Дефоржу свои аристократические «замашки». «Учитель был для нее род слуги или мастерового, а слуга иль мастеровой не казался ей мужчиною». Поэтому Маша даже и не заметила симпатию Дефоржа к ней, которая возникла у него моментально.
Но после отважного подвига француза отношение Маши к нему изменилось: история с медведем произвела на неё большое впечатление. Маша увидела в учителе героя французского романа - бесстрашного, мужественного, благородного: «… с тех пор стала оказывать молодому учителю уважение, которое час от часу становилось внимательнее».
Всю дорогу діди між собою обговорювали втікачів, які, хоч і мали нову форму, та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, оскільки «кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене».
На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший, ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже «перемагають горді, а не жалісливі».
Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачили діда Платона, та його онук, який випадково був свідком тих подій і, лишившись живим, опинився в землянці з Колодубом, сказав, що цьому вже не бути. Коли всі червоноармійці пішли, німці, що наступали, наказали перевезти їх через Десну. Як діди з німцями вже були посеред річки, Савка й Платон по один в одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиш один хлопець, який був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: «Готові на будь-який огонь!»
