есть на русском, есть на на украинском
Объяснение:
Микола Лукаш
Блискучий поет і лінгвіст, знавець 20-ти з гаком мов, який у радянські часи подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів.
Переклади: У 1955 друкується перший переклад «Фауста» Гете, що приносить митцю першу славу перекладача. З середини 1950-х по 1973 Микола Лукаш здійснює більшість своїх найкращих перекладів — «Дон Кіхот» Мігеля Сервантеса, «Декамерон» Джованні Боккаччо, «Пані Боварі» Гюстава Флобера, поезії Бернса та Гейне, Шиллера й Верлена, Рільке, Гюго, Міцкевича.
Микола Лукаш був не просто поліглотом і обдарованим перекладачем, а й фольклористом-новатором. Він свідомо вводив у перекладені тексти маловживані українські слова, був відмінним знавцем різних діалектів. Наприклад: «Коли коваль ковалисі коваленят кує, ковалиха ковалеві ковадлом керує», — Лукаш демонструє живу народну творчість, а не цензуровану радянською владою.
Також він писав короткі іронічні, самоіронічні й сатиричні поезійки-шпигачки — які за часів радянщини, звичайно, не друкували.
За наївний, але щирий лист протесту проти ув’язнення Івана Дзюби Миколу Лукаша геть відсторонили від літературного процесу в країні, помер він у бідності й самотності, не доживши пару років до Незалежності.
русский:
Николай Лукаш
Блестящий поэт и лингвист, знаток 20-ти с лишним языков, который в советские времена подарил украинскому читателю более 1000 выдающихся произведений мировой литературы от 100 авторов.
Переводы В 1955 печатается первый перевод «Фауста» Гёте, приносит художнику первую славу переводчика. С середины 1950-х по 1973 Николай Лукаш осуществляет большинство своих лучших переводов - «Дон Кихот» Мигеля Сервантеса, «Декамерон» Джованни Боккаччо, «Госпожа Бовари» Гюстава Флобера, поэзии Бернса и Гейне, Шиллера и Верлена, Рильке, Гюго, Мицкевича.
Николай Лукаш был не просто полиглотом и одаренным переводчиком, но и фольклористом-новатором. Он сознательно вводил в переведенные тексты редкое украинские слова, был отличным знатоком различных диалектов. Например: «Когда кузнец ковалиси коваленят кует, кузнечиха кузнецу наковальней руководит», - Лукаш демонстрирует живую народное творчество, а не цензуре советской властью.
Также он писал короткие ироничные, самоироничным и сатирические поезийкы-Шпигачки - которые во времена советизации, конечно, не печатали.
По наивный, но искреннее письмо протеста против заключения Ивана Дзюбы Николая Лукаша совершенно отстранили от литературного процесса в стране, умер в бедности и одиночестве, не дожив пару лет к независимости.
ответ: дыя "пінская шляхта" пісалася пасля адмены прыгоннага права і пасля паўстання 1863 года. паўстанне закончылася паражэннем, і ў краіне наступілі часы жорсткай рэакцыі. душылася любая дэмакратычная думка. царская вярхушка, баючыся новага ўздыму прагрэсіўных сіл, была толькі тым і занята, што адсочвала любыя павевы бунтарства з мэтай назаўсёды вытравіць у людзей дух непакорнасці.
гэты час прыйшоўся на руку царскім прыслугачам, чыноўніцтву і асабліва тым, хто прывык з усяго на свеце рабіць грошы, не звяртаючы ўвагу на тое, сумленным ці несумленным шляхам гэтыя грошы зароблены.
менавіта гэта - бессаромныя паводзіны царскай судовай бюракратыі - імкнуўся паказаць у сваім творы в. дунін-марцінкевіч.
царскі суд і законнасць паўстаюць перад намі ў вобразе станавога прыстава кручкова і яго памочніка пісулькіна, якія прыязджаюць у мястэчка для разборкі сваркі паміж двума шляхцічамі. першае, што адразу кідаецца ў вочы пры знаёмстве з кручковым, - яго неадольная цяга да чужой кішэні. яшчэ не пачаўшы "разбірацельства", кручкоў ужо загадвае шляхце несці хабар: "няхай аддадуць хурману, ды спакуйце там харашэнька ў возе". за час, што цягнулася "разбірацельства", кручкоў выцягнуў са сваіх падсудных усё, што толькі мог. загады даваць хабар гучалі з яго вуснаў часцей, чым якія іншыя словы.
кручкоў - чалавек хітры. акрамя таго, ён добра ведае псіхалогію сваіх кліентаў - пратасавіцкага, цюхай-ліпскага і падобных да іх шляхцічаў. яны гатовы будуць аддаць усё, што маюць, абы толькі не быць бітымі лазой. але і гэта для іх не самая страшная абраза. самае абразлівае, лічаць пратасавіцкі і цюхай-ліпскі,- быць бітымі не на дыване, як таго заслугоўваюць сапраўдныя шляхцічы, а на голай зямлі.
нахабства - вось яшчэ адна з асноўных рыс кручкова. карыстаючыся цемнатой, забітасцю, абмежаванасцю і запалоханасцю мясцовай шляхты, ён гаварыў розную бязглуздзіцу, абсалютна ўпэўнены ў тым, што ніхто нічога не заўважыць: "па ўказу всеміласцівейшай гасударыні елісаветы пятроўны 49 апрэля 1893-га года і всеміласцівейшай екацерыны вялікай ад 23 сенцябра 1903-га года".
паводзіны станавога прыстава - пародыя на царскае правасуддзе. менавіта такія людзі - хабарнікі, злодзеі, хітруны - вяршылі правасуддзе. гэта моцна хвалявала в. дуніна-марцінкевіча, і як пратэст была напісана камедыя "пінская шляхта
