Анализ стихотворения анатолия ежова пришёл празник во текст: давно ли лес стоял багряным, роняя золото с плеча. и вот, в какой конец ни гляну, село красно от кумача. улыбки, говор, оживленье, повсюду музыка слышна. и радуется дню рожденья – октябрьским праздникам страна.

Депресія. Вона викликана великою душевною втомою ліричного героя, який перебуває в конфлікті з самим собою. Михайло Коцюбинський показує людину, захоплену виром історичних подій, поставлену у ситуацію морального і громадянського вибору. Психічний злам, що під впливом цих подій відбувається в душі героя, змінює його ціннісні орієнтації, руйнує внутрішню рівновагу, призводить до роздвоєння особистості, стає основою психологічної драми. Ліричний герой новели — надломлений інтелектуал-митець, який втомився від незліченних «треба» і безконечних «мусиш», від болю й мерзенних вчинків людей, від жаху, бруду їхнього існування, виривається з лабет «сього многоголового звіра», їдучи з міста в українське село. Прагнучи спокою й самотності, герой опиняється в майже повному безлюдді, наодинці з природою. Проте навіть там він не може відігнати спогадів про повішених, про розправи над людьми, що боролися за землю і волю; про це йому нагадують навіть клички вівчарок, викликаючи болісні асоціації.Спокійно-споглядальний стан. Цей стан з’являється під впливом гармонії, якої сповнене життя природи (головного героя). А природа в новелі — щось більше, ніж просто тло. Вона одухотворена, недарма ж на початку твору письменник подав перелік «дійових осіб», серед яких є і «Ниви в червні», і «Сонце», і «Зозуля», і «Жайворонки». Перебуваючи серед розкішної природи, герой поступово звільняється від песимізму. Він гладить руками «соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі», милується волошками, вдихає пахощі «білої піни гречок», і п’є «теплий зцілющий напій сонця», слухає пісню жайворонка. Це додає йому сил, відчуття якнайтіснішого зв’язку із землею. Так починається його одужання.Обурення, гнів, нетерпіння. У чарівну мелодію кононівських полів і небес вриваються дисонанси, викликані контрастом між прекрасною природою і потворною реальністю людського життя. Одним із таких є зустріч із селянином-трудівником, (кульмінація), розмова з яким викликає в митця і співчуття, і справедливе обурення, й гнів; пробуджує нове бажання до творчості й боротьби. Ліричний герой прощається з нивами і йде «між люди», в місто, служити своєю творчістю народові: «Душа готова, струни тугі, налагоджені, вона вже грає». Таким чином, у новелі зображено еволюцію внутрішнього стану митця, зміну його настроїв у ставленні до людей — від цілковитої байдужості, роздратування, навіть ненависті — до співчуття, готовності активно діяти на благо суспільства. Отже, головною думкою твору є усвідомлення того, що інтелігент, митець не може бути самотнім, він повинен служити своєю творчістю народові, частиною якого він є.

Рассказ Астафьева «Конь с розовой гривой» повествует об одном эпизоде из детства мальчика. Рассказ заставляет улыбнуться над проделкой главного героя и одновременно оценить замечательный урок, который преподала бабушка своему внуку. Маленький мальчик отправляется собирать землянику, и бабушка обещает ему за это пряничного коня с розовой гривой. Для тяжелого полуголодного времени такой подарок просто великолепен. Но мальчишка попадает под влияние своих друзей, которые съедают свои ягоды и его упрекают «в жадности».

Но за то, что ягоды так и не были собраны, последует суровое наказание от бабушки. И мальчишка решается на мошенничество — он набирает в туесок травы, а сверху закрывает ее ягодами. Мальчик хочет утром признаться бабушке, но не успевает. И она уезжает в город, чтобы продать там ягоды. Мальчик боится разоблачения, и после возвращения бабушки он даже не хочет идти домой.

Но потом возвратиться все-таки приходится. Как стыдно ему слышать сердитую бабушку, которая уже рассказала всем вокруг о его мошенничестве! Мальчик просит прощения и получает от бабушки того самого пряничного коня с розовой гривой. Бабушка преподала своему внуку хороший урок и сказала: «Бери, бери, чего смотришь? Глядишь, зато еще когда обманешь бабушку…» И действительно, автор говорит: «Сколько лет с тех пор Сколько событий минуло! а я все не могу забыть бабушкиного пряника — того дивного коня с розовой гривой».

В своем рассказе автор говорит об ответственности человека за свои поступки, о лжи и мужестве признать свою неправоту. Каждый человек, даже маленький ребенок, несет ответственность за свои действия и слова. Маленький герой рассказа пообещал бабушке собрать ягод, значит, должен был выполнить свое обещание. Главный герой рассказа просто не осознает всей необходимости держать свое слово перед бабушкой. И страх наказания заставляет его решиться на обман. Но этот обман больно отдается в сердце мальчика. Он понимает, что все вокруг вправе его осудить. Он не только не сдержал слово, данное бабушке, но и заставил ее краснеть из-за его обмана.

Для того чтобы ребенок запомнил эту историю как следует, бабушка и дает ему коня с розовой гривой. Ребенку и так стыдно, а тут еще этот чудесный пряничный конь. Конечно, после этого мальчик вряд ли станет обманывать не только бабушку, но и кого-то еще.