Какая тему у стихотворения поет зима аукает?

История про почтальона – настоящая сказка, и по законам жанра в ней есть волшебные те самые почтовики. Они герою прочесть письмо в неподписанном конверте, не распечатывая его, – так он узнает имена отправителя и адресата и отправляется на поиски. Целый год и еще один день пан Колбаба искал барышню Марженку, чтобы вручить ей предложение о замужестве от шофера Францика... Когда усталый и расстроенный почтальон сел на придорожный пенек, так и не найдя ее, мы тоже остановились, и дети стали предлагать свои варианты развития сюжета. Только двое советовали просто продолжать искать дальше (уже не только в Чехии, но и в других странах, вплоть до Австралии). Остальные, интуитивно оставаясь верными законам сказки, ждали продолжения чудес: они бы уговорили героя вернуться к волшебным человечкам и опять обратиться к ним за Но автор решил иначе. Он направил автомобиль с незадачливым женихом по дороге, идущей мимо того самого пенька. И, конечно, слушателей очень развеселил длинный список обзывательств, которые услышал рассеяный шофер от почтальона, когда они встретились не каждый взрослый смог бы с ходу подобрать тридцать с лишним цензурных синонимов слова «дурак»!Когда печальная бледная невеста наконец получила заветное письмецо и залилась румянцем, все разделили ее радость. И на вопрос, приятно ли получать письма, в один голос закричали «Да!» – явно со знанием дела.После чтения мы пошли мастерить конверты, чтобы потом кому-нибудь отправить свои письма. Я предложила завести домашние почтовые ящики для внутрисемейной переписки... и тут одна девочка подняла руку: «А у нас уже есть! Мама сделала!»

 Живучість образу Журдена
      
      Читаючи комедію Мольєра "Міщанин-шляхтич", мимоволі думаєш, що великий драматург якимось містичним чином побачив і наш час - сучасних Журденів, коли люди неосвічені, часом навіть малограмотні, прагнуть здобути і титул, і владу. Журдени ніколи не вмруть, поки існуватимуть ті, хто вважає, що можна купити те, що не дано природою. Подекуди герой Мольєра викликає навіть співчуття - адже він хоче чогось навчитися! Але те, як він це робить, викликає тільки сміх. У нього немає найголовнішого - природного розуму, природного здорового глузду, який є навіть у простого селянина. Він заводить дружбу з людьми, що потихеньку обкрадають його. Він приймає авантюриста Доранта, тому що в того є титул і гарні манери, і відштовхує чесного Клеонта, тому що гой не дворянин. Він носить коштовний, але смішний і чудернацький одяг... Ну чим не "новий росіянин" із сучасного анекдоту?
      Але, яким би смішним не був Журден зі своїми претензіями на дворянство, він усе-таки виший від своєї жінки, що заперечує освіту взагалі. Інша річ, що в прагненні наслідувати дворянство зовні, він одягається в безглузді убрання ("Усі добродії так носять"), безглуздо поводиться ("Егей, два моїх лакеї!"). Але повернемося до нашого часу. Хіба не нагадує це тих, хто "із бруду в князі"? На жаль, дурість людська не знає меж. "Не місце прикрашає людину, а людина місце"; "Як не коваль, то й рук не погань" - ці і подібні до них прислів'я дуже мудрі. Мольєр говорить нам: головне не в титулі і не в гарних манерах, за ними можуть ховатися безпросвітна дурість і неуцтво.
      На жаль, журдени жили, живуть і житимуть. Вони будуть намагатися купити собі розум, манери, родовід або щось подібне. Але Мольєр ще понад триста років тому показав, до чого це все приводить.