«Гуси-лебеді летять» аналіз твору Рік написання: 1963 Жанр: автобіографічна повість Тема «Гуси-лебеді летять»: зображення життєвої долі українського села першої половини ХХ століття, епізодів з власного дитинства М. Стельмаха, коли він був дев’яти-десятирічним хлопчиком. Ідея «Гуси-лебеді летять»: автор закликає не бути «холоднооким», уміти бачити красу, любити рідну землю, що «така свіжа, така м’яка, мов колиска», «щоб люди мали людяність у серці, хліб на столі і не журились». Герої твору «Гуси-лебеді летять» Михайлик, його мати та батько, дід і баба, попова наймичка Мар’яна, дівчина Люба, кобзар Левко, майстер на всі руки дід Дем’ян, ну і, звичайно, дядько Себастіян — це полюс добра. А полюс зла — улізливий кар’єрист Юхрим Бабенко, «скупий рицар» дядько Володимир, дядько Сергій з його «темною душею»… Особливості твору «Гуси-лебеді летять» • розповідь від першої особи; • автобіографічність; • символічний образ гусей-лебедів; • зв’язок з народознавством; • наявність ліричних відступів (розмірковування хлопчика над власними вчинками, поведінкою інших людей, сприйняття ним оточуючого світу; розповідь про минуле життя інших героїв). Про що «Гуси-лебеді летять» Тільки-тільки відлютувала громадянська війна. Через село хвилями прокочувалися червоні козаки, гетьманці, січові стрільці, петлюрівці, пройшло, відступаючи військо Пілсудського. У лісах іще блукають ті, кого голова комнезаму дядько Себастіян називає бандитами. З Херсонщини прибивається виснажена жінка з дитиною,— там голод. Про голод у південних селах говорять дядьки в своїх стихійних «політбесідах», згадуючи і про підступну «багряницю», Антанту, розруху. «Рощот панам» вони вже дали — поміщицькі маєтки, економії розгромлено, ще «коли настала революція». Незаможники тепер ведуть суперечки про землю, їм якраз нарізають ділянки з колишнього панського поля. Цікаво коментує розвиток подій церковний староста, який до нової влади ставиться недовірливо, причому деякі його критичні репліки влучають у ціль досить точно: «…колись усі були люди, а тепер стали — куркулі, середняки і злидні»; «…що було моїм, то було моїм, а тепер ніхто не добере, де моє, де твоє, а де наше». «Гуси-лебеді летять…» історія створення У 1963 році Михайло Панасович Стельмах написав повість про власне дитинство — «Гуси-лебеді летять», де показує людей і обставини так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів. Повість «Гуси-лебеді летять» М. П. Стельмах присвятив своїм батькам — «з любов’ю і зажурою». У творі М. Стельмах показав лад сільського життя з його естетикою, педагогікою й етикою не в якомусь законсервованому стані, а в складній історичній динаміці — під колючими вітрами часу (1921–1922 роки). 11
Возвращаясь домой, князь Андрей мечтает начать новую жизнь уже не с "маленькой княжной", а с женщиной, с которой надеется создать семью. Но возвращение Андрея Болконского домой не было радостным. Рождение ребенка и одновременно смерть жены, перед которой он чувствовал свою нравственную вину, углубили его духовный кризис. Болконский безвыездно живет в деревне, занимаясь воспитанием сына Николеньки. Ему кажется, что жизнь его уже кончена. Но Пьера, встретившегося со своим другом, поразила происшедшая в нем перемена. Слава как цель жизни была ложна. Андрей Болконский убедился в этом на собственном опыте. То, чего ему недоставало, открывается в споре с Пьером, вернувшим князя Андрея к жизни. «Я живу и в этом не виноват, стало быть, надо как-нибудь лучше, никому не мешая, дожить до смерти», — говорит князь Андрей. «Надо жить, надо любить, надо верить», — убеждает его Пьер. Он убеждал своего друга, что нельзя жить только для себя. Князь Андрей жил ради похвалы других, а не ради других как он говорит. Позже они перешли от первоначального спорного вопроса к другим предметам. В процессе обсуждения герои пришли к согласию в одном пункте: делать добро людям можно только при условии существования Бога и вечной жизни. «Ежели есть Бог и есть будущая жизнь то, есть истина, есть добродетель; и высшее счастье человека состоит в том, чтобы стремиться к достижению их». На страстную речь Пьера князь ответил не отрицанием, а словами сомнения и надежды: «Да, коли бы это так было!». В конце концов, в споре князь Андрей, кажется, вышел победителем. На словах он являл свой скепсис и неверие, а на деле в тот момент переживал иное: веру и потому радость. Пьер не переубедил своего друга, тот не узнал от него что-либо новое, неизвестное ранее. Пьер пробудил в душе князя Андрея то, что было в ней. Князь Андрей оспаривает мысль Пьера о необходимости приносить людям добро, но то, что служит ей основанием — вечную жизнь Бога он ставит под сомнение, но не отрицает. Под влиянием Пьера началось духовное возрождение князя Андрея. После поездки в свои рязанские поместья «князь Андрей решился ехать в Петербург и придумал разные причины этого решения. Целый ряд разумных логических доводов, почему ему необходимо ехать в Петербург и даже служить ежеминутно был готов к его услугам». Сначала решил ехать, а потом придумал причины. За это время князь Андрей сделал многое. Он исполнил «все те предприятия по имениям, которые затеял у себя Пьер и не довел ни до какого результата». Князь Андрей решил ехать в Петербург, чтобы принять деятельное участие в преобразованиях, которые намечались в начале царствования Александра I. Но автор сообщает о реформах Болконского между делом, уделяя им всего несколько строк. Зато подробно рассказывает о поездке князя Андрея в Отрадное — имение Ростовых. Здесь у героя формируется новое понимание жизни.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
