1)Доверчивому и неопытному человеку трудно избежать хитроумных сетей мошенников. А если эти сети ставят, казалось бы, солидные организации, то и вовсе сложно. С подобной посреднической организацией по устройству на работу в охранные органы столкнулся мой муж. Прочитав в газете объявление, он обратился в подобную фирму. Там ему выдали спецодежду и попросили сразу же приступить к работе, хотя документы о приеме не были оформлены, а отправлены в центр на утверждение. Отработав подряд три полные смены, муж понял, что эта работа ему не подходит, и попросил об увольнении. «Как же мы тебя уволим, если ты у нас еще не принят?» - ответил представитель фирмы. Растерянный вид мужа, видимо, растрогал чиновника, и он милостиво разрешил ему оставить себе рубашку из полученной спецодежды. «Никогда еще у меня не было такой дорогой рубашки»,- вспоминает иногда муж, горько улыбаясь. Вот уж поистине: век живи - век учись. 2) Учиться нужно всегда и всему. В школе у учителей и одноклассников, дома у родных и близких, даже в общественном транспорте можно научиться уважать старших уступая им место. А ведь и взрослые, если подумать могут чему-то научиться. Смотря на маму или папу дети маленькие думают, что они всё знают, однако конечно это не так. Работая, или даже иногда узнавая что-то новое от своих детей взрослые учатся. И пока ты живёшь ты постоянно чему-то учишься. Даже простым играм, или сложным наукам. Главное сделать своим девизом фразу: "Век живи, век учись!
Про Стрільчий острів 1 між людьми здавна йде така балачка, що на ньому закопані великі гроші. А закопали їх, кажуть, запорожці. Козаки вирили там глибоку яму, наклали туди золота, срібла, рушниць та й засипали все те піском. А потім розіклали на тому піску якогось хлопця та й давай його сікти. Сікли-сікли, а тоді й питають:
— А знаєш ти, за віщо ми тебе січем?
— Ні, не знаю,— каже хлопець, а сам плаче.
Давай вони його вдруге сікти. Сікли-сікли, перестали й знов питають:
— А що, знаєш?
— Ой татусеньки рідненькі! Не знаю...
Давай втретє. Кричало те хлоп’я, кричало, аж поки охрипло.
— Годі! — кажуть. І давай питати:
— Скажи, скурвий сину, за що ми тебе січем?
— За те, щоб пам’ятав, де поклали скарб.
— Ну,— кажуть,— догадався. Обдивися ж та йди собі з Богом.
Вирвався хлопець, одбіг геть далеко від острова та й давай питати шляху на Україну. Питав-питав — допитався. Дійшов аж до свого батька. Це було, кажуть, зараз, як Січ зруйнували.
Через скільки там десятків років з Київської губернії гнав один дід по Дніпру пліт. Догнав до слободи Волоської та й пішов шукати грошей на острів Стрільчий. Але те місце вже було загорнуте камінням. Довго він його шукав, та так і не знайшов. Давай тоді той дід розказувати. А то був той самий дід, якого сікли запорожці, коли він був ще хлопцем.
Дід розказав і прикмети, де закопували скарб.
— На тім боці, — каже, — супроти острівка стояв дуб, а на дубі була товста гілка, яка показувала на острівок, де саме сховано скарб.
Деякі старі люди ще й досі пам’ятають того дуба.
1 - Стрільчий — острів на Дніпрі, при впадінні р. Мокрої Сури.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
