В основі сюжету «Гамлета», написаного Шекспіром на самому початку XVII століття, лежить старовинна легенда. Вона розповідає про те, як юний принц Гамлет, прикинувшись божевільним, щоб не здаватися небезпечним для ворогів, помстився своєму дядькові за вбивство батька. У легенди щасливий кінець – Гамлет тріумфує.
У трагедії Шекспіра все інакше. Шекспірівський час породив людей, які, бачачи навколо брехню і неправду, мріяли про інші, справедливі людські відносини. Але вони розуміли, що безсилі перетворити цю мрію в реальність. Ось таким і показаний Гамлет. Як не схожий принц на інших! Він один весь у чорному серед оточуючих його вбраних і усміхнених людей. Погляд його похмурий, брови зрушені. Він уболіває про свого несподівано померлого батька, якого занадто швидко забула королева:
«Немає місяця! І цілі черевики,
У яких труну батька супроводжувала».
Розповідь Привиду про підле вбивстві остаточно розкриває Гамлету очі на злочинність навколишнього світу. Руйнуються колишні підвалини, весь світ здається принцу «нікчемним, плоским і тупим». Тінь батька закликає Гамлета до помсти: «Прощай, прощай і пам’ятай про мене!». Принц приголомшений. Повернення до минулого немає. Втрачені його колишні уявлення про життя і людей. «Порвалася днів єднальна нитка.
Як мені обривки її з’єднати?» – Вигукує він.
У легенді головне для Гамлета – борг кровної помсти. Але в трагедії Шекспіра принц не тільки прагне помститися за вбивство батька – він мріє змінити світ, де панують зрада і обман («розбещений століття»), в кращу сторону. Але він може тільки мріяти про це. Цей розлад між мрією і дійсністю змушує Гамлета метатися, бути незадоволеним собою. Він весь у сум’ятті, в шуканнях. Протягом всієї трагедії Гамлет – пристрасний, обурений викривач. Все ясніше принц бачить, що ті, кому він вірив і кого любив, вільно чи мимоволі опинилися в таборі ворогів: мати, Полоній, Лаерт, Офелія. Зрадниками стають і шкільні товариші – Гильденстерн і Розенкранц. Від цього йому стає ще болючіше. Гамлет страждає, йому здається, що весь світ – в’язниця, а його батьківщина Данія – похмуре підземелля.
Згадуючи про свою клятву, він дорікає себе в тому, що занадто зволікає з помстою. Але бажання діяти бореться з сумнівами. Крім помсти, його хвилюють глибокі проблеми століття, сенс життя:
«Бути чи не бути, ось в чому питання.
Змиритися під ударами долі
Чи треба чинити опір
І в смертній сутичці з цілим морем бід
Покінчити з ними разом. Померти. Забутися
І знати, що цим обриваєш ланцюг
Серцевих мук і тисячі поневірянь,
Властивих тілу».
Бути для Гамлета – значить мислити, вірити в людину і діяти у згоді зі своїми переконаннями і вірою. Але навколо торжествує зло, яке він поодинці не може перемогти. І Гамлет мучиться від внутрішнього розладу. Гамлета труять, як звіра. Маска безумства дає йому можливість говорити ворогам в обличчя правду. Адже божевільному це можна. Але принц розуміє і те, що словами ворогів не перемогти, що людина тільки тоді чогось варта, коли діє заради великої мети. Особиста ж помста не може бути такою метою.
У драмі Шекспіра Гамлет гине. Гине і Лаерт. Заколотий король, отруєна королева. В останні хвилини життя Гамлет просить свого друга Гораціо розповісти світові про його життя. Він думає про нащадків, про долю своєї країни.
Великий драматург звернув розв’язку своїй трагедії до майбутнього. Може, ті, хто прийде на зміну загиблим, будуть жити по-іншому: краще, чистіше, без лицемірства і обману. Недарма ж принц датський називав людину «вродою всесвіту, вінцем усього живого».
Евгений Онегин – главный герой знаменитого романа А.Пушкина «Евгений Онегин» был молодым богатым аристократом, проживающим в Петербурге, где он родился двадцать шесть лет назад.Его родители давно умерли, автор ни разу не вспоминает о близких родственниках своего героя, из чего мы можем сделать вывод, что у Онегина нет ни братьев, ни сестер, и он является единственным "наследник всех своих родных..."
Онегин слишком много времени уделяет своей внешности, как девушка, часами красуясь перед зеркалом и одеваясь по последнему слову моды, из-за чего автор сравнивает его с «ветреной Венерой, богиней, которая «едет в маскарад».
Образование Евгений получил слишком поверхностное, потому что его учитель-гувернер мосье Л'Аббе не особо усердствовал и не нагружал своего воспитанника знаниями, а «Учил его всему шутя». Онегин «разлюбил чтенье», еще не успев полюбить его, и за свою жизнь прочитал всего два-три романа.
Не был Евгений при и к военной службе, хотя в те времена дворяне его уровня служили в армии или делали свою карьеру в роли чиновников. Имея массу свободного времени, Евгений безмерно тосковал и скучал от «бездействия досуга», хотя и вёл активную светскую жизнь, разъезжая на все балы и вечера и возвращаясь домой под утро.
Молодой и красивый он, конечно, нравится женщинам, умело «тревожа сердца кокеток», но не влюбившись ни в кого по-настоящему, он ощущает скуку даже при общении с женщинами, которыми он быстро увлекается, но также быстро и охладевает к ним, впрочем, светское общество ему тоже порядком надоело: ему скучно везде: дома, в театре, в деревне, даже в путешествии. "...– Ну что ж, Онегин? ты зеваешь. —«Привычка, Ленский»..."
Онегин, несмотря на свою молодость, почти всегда хмур, немногословен и раздражён: «...Всегда нахмурен, молчалив». Описывая внутреннее состояние героя, автор говорит, что душа Онегина «холодная, ленивая», огонь его сердца давно угас. Даже когда он узнает о смертельной болезни своего единственного близкого человека, он не чувствует жалости к дяде, но «Приготовляясь, денег ради, / На вздохи, скуку и обман...» готов на всё лишь бы получить наследство.
В отношениях с Татьяной Лариной Евгений проявляет себя жестким, хладнокровным человеком, не испытывая ни малейшего сострадания к девушке, которая любит его всем своим чистым сердцем и страдает от любви к нему: «...Начнете плакать: ваши слезы / Не тронут сердца моего, / А будут лишь бесить его...». Но судьба вернула ему эту жестокость, заставив почувствовать то, что чувствовала в своё время Татьяна, заставив его узнать, что такое безответная любовь и её муки, ведь через несколько лет после встречи на светском вечере Онегин всем сердцем влюбляется в замужнюю Татьяну, которая никогда более не ответит ему взаимностью.
Таков Онегин – главный герой романа, таким его видит великий Пушкин и мы, читатели произведения.
