Детство тёмы, 9 глава, ябеда. вопрос : кто был на самом деле ябедой и почему? (если тёма , то почему он или почему не он? )

Сам Лермонтов поясняет слово "мцыри" так:
"Мцыри — на грузинском языке значит «неслужащий монах», нечто вроде «послушника» (Прим. М. Ю. Лермонтова.)".
Имя нарицательное "мцыри" по сути служит именем или прозвищем для героя (смотрите пояснения в конце статьи).

Мцыри - молодой монах. Однако он стал монахом не по своей воле: русский генерал взял его маленьким мальчиком в плен и оставил жить в каком-то монастыре. Так Мцыри с 6 лет насильно держат в этом месте:
"...Я молод, молод..."
"...Я мало жил..."
"...Чтоб в цвете лет, / Едва взглянув на божий свет..."
Мцыри родился и вырос на Кавказе:
"...Седой, незыблемый Кавказ <... >Мне тайный голос говорил, / Что некогда и я там жил..."
"...Дитя неведомой страны..."
Отец Мцыри был гордым воином:
"...А мой отец? он как живой / В своей одежде боевой / Являлся мне, и помнил я / Кольчуги звон, и блеск ружья, / И гордый непреклонный взор..."
У Мцыри с детства развился могучий дух, огромная внутренняя сила, которые он наследовал от своих предков:
"...Но в нем мучительный недуг / Развил тогда могучий дух / Его отцов..."
У Мцыри пламенная душа:
"...дай руку мне; / Ты чувствуешь, моя в огне… / Знай, этот пламень с юных дней / Таяся, жил в груди моей; / Но ныне пищи нет ему, / И он прожег свою тюрьму..."
Мцыри - гордый человек. Таким он является с самого детства:
"...И, гордо выслушав, больной / Привстал, собрав остаток сил..."
"...Он знаком пищу отвергал, / И тихо, гордо умирал..." (в детстве)

Мцыри с детства рос мужественным человеком:
"...Без жалоб он / Томился – даже слабый стон / Из детских губ не вылетал..."
"...Ты помнишь детские года: / Слезы не знал я никогда..."
Жизнь Мцыри полна горьких мук:
"...И повесть горьких мук моих / Не призовет меж стен глухих / Вниманье скорбное ничье..."
Живя в неволе в монастыре, Мцыри тоскует по своей родине, Кавказу:
"...Бродил безмолвен, одинок, / Смотрел вздыхая на восток, / Томим неясною тоской / По стороне своей родной..."
"...Унесть в могилу за собой / Тоску по родине святой..."
"...Напрасно грудь / Полна желаньем и тоской: / То жар бессильный и пустой, / Игра мечты, болезнь ума..."
"...про милую страну..."
Мцыри - хороший человек, который никому не сделал зла:
"...Но людям я не делал зла, / И потому мои дела / Не много пользы вам узнать..."
У Мцыри детская, чистая душа:
"...Я вырос в сумрачных стенах, / Душой дитя, судьбой монах..."
Мцыри - угрюмый и одинокий человек. Живя взаперти в монастыре, он отвык от людей:
"...угрюм и одинок, / Грозой оторванный листок..."
"...Таков цветок/ Темничный: вырос одинок / И бледен он меж плит сырых..."
"...Я сам, как зверь, был чужд людей..."
"...Я был чужой / Для них навек, как зверь степной..."
Проводя жизнь в монастыре, Мцыри мечтает о воле с ее тревогами и битвами:
"...Она мечты мои звала <...> В тот чудный мир тревог и битв <...> Где люди вольны, как орлы..."
Находясь в заточении, Мцыри скучает по родине и родным, которых не видел уже много лет:
"...Я видел у других / Отчизну, дом, друзей, родных, / А у себя не находил / Не только милых душ – могил!.."
"...виденья снов живых / Про милых ближних и родных, / Про волю дикую степей..."
Мцыри жаль расставаться с жизнью, так как он не познал ее, находясь много лет в неволе:
"...Но с жизнью жаль расстаться мне..."
"...Ты жил, – я также мог бы жить!.." (слова Мцыри )
Мцыри - смелый и храбрый человек. Однажды он сражается с барсом один на один:
"...Ко мне он кинулся на грудь; / Но в горло я успел воткнуть / И там два раза повернуть / Мое оружье… Он завыл..."
Мцыри - хороший боец. Его удар верен и скор:
"...Удар мой верен был и скор. / Надежный сук мой, как топор, / Широкий лоб его рассек..."
По мнению самого Мцыри, он мог бы быть удалым горцем, если бы не оказался в заточении в монастыре:
"...Но нынче я уверен в том, / Что быть бы мог в краю отцов / Не из последних удальцов..."
Живя в плену в монастыре, Мцыри мечтает вернуться в родные края. Наконец он сбегает из монастыря, но так и не добирается до родного селения. Его находят и снова помещают в монастырь. Здесь несчастный герой, судя по всему, доживает свою жизнь:
"...Я цель одну, / Пройти в родимую страну, / Имел в душе..."

451 градус за Фаренгейтом” характеристика героїв Гай Монтег – головний герой книги, пожежник за професією, основним завданням якого є спалювання забороненої літератури. Монтег шукає свій ідеал, проте не може знайти його в сучасних соціокультурних цінностях, тому впродовж книги, він кардинально змінює точку зору на свою професію, подальшу долю і призначення. Мілдред – дружина Монтега, звичайна мешканка мегаполісу, яка не має власної думки і підкоряється сучасним законам і правилам соціуму. Найбільшою її пристрастю є Телесте – модернізована версія телевізора і тривимірного проектора. Кларисса – молода і простодушна дівчина, вихована в сім’ї «старого типу». Має незалежну від суспільства думку, любить природу і книги. Саме цей персонаж змушує Гая переосмислити свої діяння і стати іншим. Бітті – брандмейстер (капітан) пожежної станції і прямий начальник Монтега. Хитрий, сильний і начитаний, однак повністю підтримує принципи суспільства споживання. Безуспішно намагається наставити Гая на шлях істинний і в кінцевому підсумку гине під струменем полум’я з вогнемета, випущеним Монтегом в нападі люті. Фабер – літня людина, колишній професор філології, живе в місті, проте таємно підтримує людей, які хочуть зберегти хоч частину книг від тотального знищення. Намагається допомагати Монтегу в пошуку правильного шляху, однак при цьому відчайдушно боїться за своє життя. Гай Монтег – голоний герой, який працює пожежником. Це звичайний громадянин, про таких кажуть, що “на них вся країна тримається”. Монтег в міру розумний, в міру чесний, в міру порядний, в міру добрий. Він працьовитий, старанний і, головне, щиро вірить у всі догмати офіційної ідеології. Гай – держслужбовець, він працює на державу. Як держслужбовець він бере участь в проведенні в країні офіційного ідеологічного курсу. Робить це він сумлінно і щиро. Сюжет книги будується на тому, що в ході сумлінного виконання своїх службових обов’язків Гай стикається з протиріччям між своїми загальнолюдськими установками і офіційним ідеологічним курсом держави. Настає прозріння. Пробудження від «сплячки» відбувається в той день, коли Гай зустрічає юну дівчину, Клариссу Маклеллан. Кларисса не така, як усі: вона являє собою тип так званої «природної людини», що не адаптованої до технократичної цивілізації. Гай Монтег розуміє, що він більш не може бути “в міру розумний, в міру чесний, в міру порядний, в міру добрий” і при цьому дотримуватись вимог своєї держави. У ситуації вибору – він вибирає конфлікт з державою, але не конфлікт з собою. Сенс повісті Бредбері якраз в цьому виборі. Бредбері обґрунтовує неминучість вибору для пересічних громадян держави. Неможливо одночасно слідувати ідеалам культури і гуманізму і імперативів тоталітарного правління. Конфлікт неминучий і вибір зумовлений. У житті Монтега з’являється новий духовний наставник — колишній професор англійської мови Фабер, людина старомодна і інтелектуальна. Той довершує розпочате Клариссою: відкриває йому очі і ставить все на свої місця. Після доносу на головного героя відбувається період поневірянь, який символізує остаточний розрив головного героя з його соціумом. Монтег-утікач вже втратив свій соціальний статус, став блукачем. Самотність на тлі природи стало для нього катарсисом, очищенням. Згодом він зустрічається з однодумцями — «людьми-книгами». Кожен з таких людей вивчив напам’ять якийсь літературній або публіцистичний твір, який увійшов до світової скарбниці культури. Вони не тільки хранителі культурних традицій — вони ще й намагаються жити в гармонії з іншими людьми і з природою. Монтег врятував Біблію, зокрема, Книгу Екклезіаста, де сконденсована мудрість століть. Герой книги, як і мудрець Екклезіаст, впевнений, що все повернеться на круги своя. З цієї книги почалося одужання Монтега, але з книгою в його життя увійшло страждання. Йому довелося пережити підозри, зраду дружини, відмову сусідів спілкуватися з ним, підпал його будинку, переслідування. Роман завершується масштабною війною та бомбардуванням, але наприкінці твору звучить легенда про Фенікса. Бредбері вважає, що потрібно повернути світ до початкової точки відліку. Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: 11клас 32 Shares СХОЖІ СТАТТІ Характеристика Воланда “Майстер і Маргарита” “Запахи. Історія одного вбивці” скорочено Ознаки та представники модернізму “Вишневий сад” характеристика Гаєва