Бо усе в цьому суді перевернено з ніг на голову
Объяснение:
Англія й англійці добре проглядаються також у системі виховання й утворення. Її вплив довівся випробувати Алісі на собі. Що ж Аліса вчила й що вона знає? Учила вона багато чого, а от що вона знає - це ще питання
Аліса міркує про центр Землі: "Це здається, біля чотирьох миль долілиць"
Вона чула про широту й довготу, їй дуже подобалися ці слова. Але Аліса не мала поняття про те, що вони означають. Подобалися їй і інші розумні слова: "Вилажу - а люди долілиць головою! Як їх там кличуть, Антипатії, здається"
Аліса вивчала математику, але коли стала перевіряти свої знання, то вийшло, що "четирежди п'ять - дванадцять, четирежди шість - тринадцять"
Географію Аліса теж учила: "Лондон - столиця Парижа, а Париж - столиця Рима, а Рим"
Вона дивилася латинську граматику, що належала братові, але крім звертання: "ПРО, Миша!" - нічого не зрозуміла. І підручник французького вона дивилася й навіть запам'ятала першу фразу: "Де моя кішка?"
Аліса пишалася своїм знанням історії - вона адже чула про Вільгельма Завойовнику
А ще вона вчила багато віршів (деякі з них можна прочитати в класі вголос - "Тато Вільям", "Ішов я садом один раз"). Але от дивна справа: коли вона спробувала їх декламувати, то Гусениця, а потім Черепаха Квази й Грифон в один голос заявили, що її читання просто "жахлива дурниця", "дурниця" і "тарабарщина". Аліса й сама почувала що "слова вийшли дуже дивні".
Який же висновок випливає з історії Алісиного утворення? Її многому вчили, але толком вона нічого не знає. По суті справи, її утворення - це пародія на теперішнє утворення. Пародіюється й коло дитячого читання. Пародія все ставить на свої місця, усьому називає його ціну
Додатковий штрих у характеристику системи утворення й виховання вносить оповідання Черепахи Квази й Грифона про те, як учили їх. Чи багато відмінностей у їхньому утворенні від того, що одержала Аліса? По суті, вони вивчали ті самі науки (тільки називаються вони по-різному), учили схожі вірші й співали схожі пісні
Що ж виходить?
Утворення претендувало бути серйозним ("ходили в школу щодня") і всебічним (чому тільки не навчали!), а насправді виливалося в "верхоглядство". Хоча вчити в Країні Чудес любили й ще любили "розпоряджатися". "Тільки й роблять, що змушують читати. Можна подумати, що я в школі", - обурювалася Аліса. Тобто примус для неї не новина, хоча вона й намагається пручатися. Але все-таки зрештою здається - "слухняно встала й почала читати". Наказ і відповідна слухняність - прикмети школи. Тільки чи казкової?
Ми вже багато сказали про те, як улаштована Країна Чудес. А тепер уважніше придивимося до її мешканцям
Країна Чудес і її мешканців. Які вони?
Назвемо головних персон, з якими зустрілася Аліса, і позначимо їхні характери. Сама головна в Країні Чудес Корольова (згадаємо, що ми про неї вже сказали раніше).
У статті "Аліса на сцені" Керролл писав: "Я уявляю собі Червову Корольову втіленням невтримної пристрасті - безглуздої й безглуздої люті". Саме такий ми й побачили неї в казці. Перечитаємо або перекажемо перші сторінки глави "Королівський крокет" і оборотний особлива увага на мовлення Королеви
Як вона говорить і якими жестами, мімікою супроводжує своє мовлення? Взагалі-Те вона й не намагалася говорити. Королева "заволала у весь голос", "суворо запитала", "роздратовано мотнувши головою", "почервоніла з люті", "крикнула голосним пронизливим голосом", потім знову "заволала". Примітно, що всі ці крики на малому просторі тексту. Чи можна, послухавши Корольову, говорити про її врівноваженість, вивіреність її слів, поводження, дій? Вона непередбачена, і це аномалія для державної персони
А як же інші персони? Які вони?
Уразливі. Скільки праці коштувало Алісі, щоб умилостивити Миша (глава "Море зліз"). А вона ще й роздратовано нарікає Алісі: "Цього просто не винести, бовтаєш якусь дурницю".
Зарозумілі. Гусениця - Алісі: "Ти у своєму розумі?"; "Тебе!" - повторила Гусениця із презирством, - а хто ти така?"; "Не знаю, - відрізала Гусениця". А Аліса на її брутальність: "Якщо ви не заперечуєте, пані".
"Ще б, - презирливо струснув головою Болванщик, - грубіян і плутаник". Такий же Березневий Заєць: "Набридли мені ці розмови".
Алісу постійно соромлять, докоряють, обвинувачують у невмінні поводитися. Соня: "Якщо ти не вмієш поводитися, доказуй сама". Черепаха Квази й Грифон: "Соромилася б про такі прості речі запитувати", "не заперечуй". Вони без кінця сперечаються, і найчастіше не в справі: "Кат, Король і Корольова галасливо сперечалися; кожний кричав своє, не слухаючи іншого".
Дратівливість - звичайний стан дуже багатьох у Країні Чудес
Тут люблять повчати - навіть ті, хто постійно демонструє власну дурість. Герцогиня на кожному кроці повторює: "А мораль звідси така" Грифон і Черепаха Квази тільки й робили, що виховували Алісу, називаючи її при цьому "дурної" і "дурочкой".
"Країна Чудес - це те, що ми є"
Того, как складывался великий замысел, хранит не меньше детективной интриги и острых коллизий, чем сам роман александра дюма блистательные герои романов александра дюма и сами названия его книг давно стали нарицательными. так, о верных друзьях мы говорим: неразлучны, как три мушкетера. а графом монте-кристо часто называют таинственного и богатого человека с неясным впрочем, и сами обстоятельства создания романов дюма хранят немало загадок и тайн. в начале 1840-х годов александр дюма уже прославился не только как драматург, но и как автор -приключенческих романов. известность и богатство пришли к нему во многом новому газетно-журнальному жанру – фельетону. в то время фельетоном назывались увлекательные романы, которые печатались из номера в номер, с продолжением. вся франция с восторгом читала «трех мушкетеров» в журнале «сьекль» («век»), в течение полугода заветные номера, что называется, рвали из рук, зачитывали до дыр, а некоторые главы омывали слезами. например, гибель славного портоса повергла тысячи французов в безутешную скорбь. новомодный жанр требовал от автора огромной работо и особых навыков в построении фабулы: каждой главе следовало придать определенную сюжетную завершенность, но непременно с интригующим финалом. пометка в конце главы «продолжение следует» буквально гипнотизировала читателей, возбуждала неутихающий интерес. кроме того, главы печатались по мере написания, с пылу с жару, а общий план романа существовал только в голове автора, и требовалось высокое мастерство, чтобы свести воедино разрозненные эпизоды и сюжетные линии, не растерять героев и второстепенных персонажей. по мере публикации романа-фельетона в периодике, автор уже составлял отдельные тома из напечатанных глав, а издатели выпускали их в свет. некоторое время никто не мог сравниться с александром дюма в мастерстве фельетонного романиста, а равно и в тиражах, и в доходах. но в 1843-м трон короля фельетона зашатался. роман-фельетон эжена сю «парижские тайны» вызвал огромный интерес у французской публики, и читатель проголосовал за него рублем, то бишь, франком. совокупный гонорар за это произведение в газете и в книжном издании побил все рекорды. дюма не слишком огорчился, , только его тщеславие было слегка задето – он не привык быть вторым. поразмыслив, он понял, в чем был скрыт успех «парижских тайн». хотя эжен сю был значительно слабее его как писатель, но он рассказывал о современной жизни франции, его героями стали представители всех слоев общества сверху донизу. читатели с удовольствием подсматривали в замочную скважину за жизнью великосветских особ; они узнавали себя в честных работягах; они с любопытством и одновременно с отвращением опускались в мир городских трущоб. при этом эжен сю умел лихо закручивать криминальный сюжет, интриговать тайнами, нагнетать страсти, как высокие, так и низменные. издатели убеждали дюма обратиться к современности. тот и сам планировал в будущем изобразить панораму столичной жизни в «парижских путевых очерках» – аж в восьми томах! но теперь воображение мастера пленилось новой творческой . дюма решил в первый и в последний раз взяться за роман на современную тему. прежде всего, ему нужен был захватывающий сюжет, в котором переплелись бы самые сильные страсти человеческие: любовь, зависть, алчность, стремление к власти и жажда справедливого возмездия. дюма и прежде прочитывал море разнообразной в поисках материалов и сюжетов. он не вел картотеки, он все хранил в своей массивной, подстать всей тучной фигуре, голове. и вот из глубин памяти всплыла , прочитанная лет пять назад. первым ее раскопал в полицейских архивах жак пеше и опубликовал под заглавием «алмаз отмщения». случай из полицейской хроники оказался настоящим алмазом, требующим, однако, мастерской огранки.
