У повісті «Гобсек» Бапьзак показав духовну сутність сучасного автору суспільства. На думку головного героя, «на землі немає нічого міцного, крім золота». Дійсно, буржуазна епоха возвеличила гроші, повіривши в їхню могутність, у лиху владу грошей. Головний герой повісті все своє життя присвятив їх накопиченню. Він без жалю приніс у жертву «золотому тельцю» всі інші радості життя, розтратив усі сили своєї душі, щоб стати одним з тих, хто «володіє світом».
Стряпчий Дервіль, міркуючи про долю свого сусіда Гобсека, задумується про цінності життя: «Невже усе зводиться до грошей»
У повісті немає прямої відповіді на питання, але є факти, які доводять, що не завжди в житті людини на першому місці стоять гроші.
От, наприклад, для самого Дервіля гроші є тільки засобом для досягнення інших цілей: можливості займатися улюбленою справою, жити гідно. Але «принижуватися через гроші не варто», — дійде висновку стряпчий. Адже за гроші все одно не купиш багатьох речей: здоров’я, дружби, вірності і відданості, кохання.
У повісті даний приклад кохання, що тримається тільки на грошах. Воно не приносить щастя Анастезі де Ресто і Максимові де Траю. Як тільки кінчаються гроші, Анастезі боїться втратити і Максима. Принижуючись перед Гобсеком, вона купує собі чергову порцію щастя.
Дервіль же і Фанні Мальво були щасливі, не маючи багатства. А сумлінне виконання своїх обов’язків для самого Дервіля було важливіше за гроші. Він здобув повагу в суспільстві як чесний юрист, якому можна довірити і гроші, і долі людей.
Або візьмемо Гобсека. Зібравши мільйони, він навіть думки не допускав про те, що хто-небудь може заволодіти його багатством навіть після смерті. Гобсек усе-таки заповідає своє багатство далекій родичці, що, швидше за все, швидко розтратить його майно. Напевно, почуття жалю, туга за рідною людиною навіть у Гобсека пересилили перед смертю пристрасть до наживи.
І це вже чималі підстави для того, щоб засумніватися у філософії Гобсека і продовжити міркування Дервіля: «Ні, не все зводиться до грошей. Це суттєва частина нашого життя. Але далеко не головна».
Автор "Слова" использует самые разнообразные художественные средства изображения: гиперболы, метафоры, сравнения, контрасты, эпитеты, олицетворение. Необъятность Русской земли подчеркивается им одновременностью действия в разных ее концах: "девицы поют на Дунае, льются голоса через море до Киева", "трубы трубят в Новгороде, стоят стязи в Путивле", "кони ржут за Сулою, звенит слава в Киеве". Таким же, как у него самого, обостренным слухом и зрением преодолевать пространство, наделяет автор и своих героев: когда Всеславу в Полоцке позвонят к заутрене рано у святой Софии в колокола — он в Киеве уже звон слышал, а когда Олег вступал в золотое стремя в городе Тмутаракани — тот звон слышал, бывало, великий Ярослав, а Владимир Мономах всякое утро уши себе закладывал в Чернигове.
Народная стихия в "Слове" выражается в характерных для народной поэзии отрицательных метафорах ("у Немиги кровавые берега не добром были засеяны — засеяны костьми русских сынов"), в фольклорных эпитетах (чистое поле, острые мечи, каленые стрелы, синее море, черный ворон, красные девы и др.), в некоторых гиперболах, сравнениях и т. д. Поразительно, что столь небольшое произведение так богато и даже роскошно по языку. Автор "Слова" очень точно и метко подбирает слова и выражения
Объяснение:
(если не будет правильно то заранее извиняюсь)
