Назвіть осноані ознаки літературних творів просвітництва

Білий Кінь 

Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч в створити собі неповторний стиль. І це особливо стосується підлітків, адже саме в цьому віці нам хочеться виразити себе, підкреслити свою унікальність гаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі... їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі.

Звичайно, все це стосується не тільки одягу. Головне в людині — її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінц життя, — все це є ознаками нестандартних особистостей, яких, на жаль, дуже часто не розуміють оточуючі. А те, що не розуміють, як правило, засуджують. Як наслідок — самотність, конфлікти, комплекси. Тому нерідко такі «незвичайні» люди або замикаються в собі й живуть у власному внутрішньому світі, або стають звичайними, пересічними, розуміючи, що так — легше.

Приклад особистості, яка втратила свою індивідуальність під впливом повсякденного життя, показаний на алегоричному образі білого коня Шептала в однойменному оповіданні В. Дрозда. Вирвавшись із неволі, він відчув смак свободи, радість, піднесення... Але це тривало лиш мить. Потім кінь подумав і вирішив, що таки краще залишити все як є, прикинутися сіреньким і покірненьким. Навіщо виділятися? Адже з цього ніякої користі — навпаки, самі проблеми!

Таких «шептал» зараз дуже багато в нашому суспільстві. І це породжує лицемірство, пристосуванство, байдужість до чужого горя. Як приклад: майже у кожному класі є учень, якого зневажають і дражнять «ботаніком» просто за те, що він гарно навчається, є розумнішим за інших. І більшість ніколи не заступиться за нього у випадку якогось серйозного конфлікту, тому що ніхто не хоче виділитися з натовпу і нажити собі зайвих неприємностей. На жаль, подібних прикладів можна навести багато.

Кожен із нас — по-своєму неповторний. Адже, як відомо, на світі нема абсолютно однакових людей. І, звичайно, цікавіше жити серед неординарних, яскравих особистостей, які не бояться мати власну думку, стиль, відрізнятися від інших. Тому не слід губити кращі риси свого характеру, щоб ніхто не подумав нічого зайвого. Від цього в першу чергу буде гірше нам самим!

1)Из огня тот выйдет невредим, Кто с вами день пробыть успеет, Подышет воздухом одним, И в нём рассудок уцелеет. А. С. Грибоедов. По мнению В. Г. Белинского, “Горе от ума” – это благороднейшее создание гениального человека. А И. А. Гончаров в своей статье “Мильон терзаний” писал: “Горе от ума” – есть и картина нравов, и галерея живых типов, вечно острая жгучая сатира, и вместе с тем комедия.” . И, видимо, поэтому комедия Грибоедова до сих пор интересна читателям, она не сходит со сцен многих театров. Это поистине бессмертное произведение. В пьесе, где изображён всего лишь один день в доме московского барина Фамусова, Грибоедов затронул наиболее важные вопросы: о воспитании и образовании, о службе отечеству и гражданском долге, о крепостном праве и преклонении перед всем иностранным. Он показал борьбу “века нынешнего” с “веком минувшим” , Чацкого и фамусовского общества. В доме Фамусова отношения между людьми построены на лжи и лицемерии. Их основные занятия – “обеды, ужины и танцы” . И вот в этот дом, где все пороки прикрыты показной добродетельностью, вихрем врывается Чацкий. В образе Чацкого Грибоедов показал человека нового склада ума и души, воодушевлённого новыми идеями, ищущего новые, более современные формы жизни. В основе пьесы лежит любовная драма, под которой скрываются социальный и идеологический конфликты. В этих конфликтах и раскрываются все терзания Чацкого, его трагедия. Чацкий приезжает в дом Фамусова к девушке, которую любит, но эта девушка изменила ему. Чацкий страдает оттого, что Софья предпочла ему недалёкого и услужливого Молчалина, у которого-то и есть всего два таланта: “умеренность” и “аккуратность” . При всех своих душевных задатках она целиком принадлежит фамусовскому обществу. Она не может полюбить Чацкого, потому что он складом своего ума и души полностью противостоит этому обществу. Софья оказывается среди “мучителей” , оскорбивших светлый ум и пламенное чувство Чацкого. Поэтому личная драма Чацкого перерастает в общественную и определяет его судьбу как одинокого мечтателя в фамусовском мире. 2)язык комедии: соль, эпиграмма,сатира,этот разговорный стих,кажется,никогда не умрут,как и сам рассыпаный в них острый и едкий живой русский ум,который грибоедов заключил как волшебник духа кого-нибудь в свой замок и он рассыпается там злобным смехом. Нельзя представить себе чтоб могла явится когда-нибудь другая более взятая из жизни речь.