Негору мав років десь із сорок. Це був чорнявий, сухорлявий, моторний, середній на зріст і, певно, дужий чоловік. Чи мав він якусь освіту? Мабуть, так, це видно було із зауважень, які часом прохоплювались у нього. Він ніколи не говорив ні про своє минуле, ані про свою родину. Звідки він прибув, де жив доти, чим займався — ніхто не знав. Ніхто не знав і його планів на майбутнє. Він тільки висловив якось намір висісти на берег у Вальпараїсо. Це був дивний чоловік. В усякому разі він, напевно, не був моряком. Він розумівся на морських справах не більше за першого-ліпшого кока, який значну частину свого життя проплавав у морі. Однак на морську хворобу він не слабував, а це вже неабияка перевага для корабельного кухаря.
Тема рассказа – сказания о жизни маленького охотника, сильного и умного не по годам.
Рассказ «Сказание о Кише» учит нас благородству, воспитывает любовь к людям, вызывает желание бороться с несправедливостью.
Объяснение:
У самого Полярного моря живет племя канадских эскимосов. Главный герой Киш и его мать ютятся в нищей хижине и получают худшее мясо, потому что охотники распределят мясо несправедливо. Мальчик возмущен несправедливостью и выступает на совете. Он говорит о том, что все должны получать равные куски мяса, как сильные, так и слабые, потому что все они – одно племя, одна семья. Слова Киша старейшины не воспринимают всерьез, насмехаются над его смелостью. Мальчик же заявляет тогда, что не будет больше говорить ни слова им, пока они сами не попросят, и охотиться он будет сам. И это была не просто гордая речь, он подтвердил ее делом. Он становится самым успешным охотником благодаря смекалке. И охотники правда просят его рассказать им свой секрет.
