сообщение о валике и тыбурция

Данилушка - герой сказа П. П. Бажова «Каменный цветок» . В основу этого философ-ско-поэтического произведения положены «тайные сказы» о Малахитнице, Хозяйке Медной горы и о ее колдовском каменном цветке, заимствованные из уральского фольклора. Сочетание фантастического и реального, характерное для народной сказовой традиции, подчеркивает драматизм столкновения действительности и идеала, обыденности и красоты. Данилку Недокормыша звали «блаженным» . Ни в казачках господских, ни в подпасках оказался он «не гож» , и тогда отдали его в обучение к мастеру Прокопьичу «по малахит-ному делу» . Так он «вырос за работой» и стал лучшим мастером в своем деле. Но не увлекала его работа: «Трудности много, а красоты ровно и вовсе нет» . Надумал Д. «полную силу камня самому поглядеть и людям показать» . Вспомнил он рассказ старой ведуньи Вихори-хи о колдовском каменном цветке, приносящем несчастье человеку, увидевшему его, но и дарующем познание главной сути прекрасного. Бросился Д. в ноги Хозяйке Медной горы: «Покажи цветок! » Та выполнила, но «затуманился» Д. после того, как цветок увидел, «голову разломило» . Бросил он свою невесту, названого отца Прокопьича, «ахнул ба-лодкой» и сгинул: Малахитница взяла его в «горные мастера» . О дальнейшей судьбе Д. повествует автор в двух других сказах - «Горный мастер» (1939) и «Хрупкая веточка» (1940), вошедших в книгу «Малахитовая шкатулка» . Интерпретации образа Д. -мастера традиционно связаны с проблемами духовной жизни творца, вечными поисками истины и гармонии, невозможностью конечного постижения тайны прекрасного.

ответ

Від виходу друком першого видання "Кобзаря" і до сьогодні про Т. Шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в Україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. Його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.З поетичною спадщиною Т. Шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати Шевченка в школі. Вірші, поеми, балади хвилювали мене, викликали співчуття. Серед поетичних творів особливо пам'ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. Перш за все це поезії "Думи мої, думи мої". Чому поезії, а не поезія? У Т. Шевченка є дві поезії з такою назвою, які, на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмінність поглядів поета на творчість та її призначення.Перша поезія з такою назвою написана Т. Шевченком 1839 року в Петербурзі. Уже викупили Тараса з кріпацтва, уже навчався він в Академії художеств, а прагнення писати не покидало митця. Чи потрібно його слово, його "діти", як називає Шевченко поетичні рядки своїх віршів? І для кого? Т. Шевченко — син свого народу, відданий син своєї Вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання:Думи мої, думи мої,Квіти мої, діти!Виростав вас, доглядав вас, —Де ж мені вас діти?В Україну ідіть, діти!В нашу Україну.Служити своїм словом рідному народові й Вітчизні, будити в ньому волелюбність — таке завдання поета:За степи та за могили,Що на Україні,Серце мліло, не хотілоСпівать на чужині.А в однойменному вірші 1847 року "думами" поет називає вісті з України, без яких він не може жити па засланні. Це сум за рідшім краєм:Думи мої, думи моїВи мої єдині,Не кидайте хоч ви менеПри лихій годині."Думи мої, думи мої..." 1839 року — це твір-програма поета. Покладена на музику, ця поезія стала гімном творчості Кобзаря. Коли лунає Шевченкове словю під супровід музики, то мені теж хочеться встати і співати, — ось така сила — сила Шевченкового слова.