Бағалау – ценить
Сабырлы – спокойный
Жатқа айту – говорить на память
Зерек – сооброзительный з бетімен – самостоятельно

словосочетания с этими словами​

Среднее арифметическое чисел - это сумма всех чисел, делённая на их количество.

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

86                     64                       90                         80

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

58,2                  49,4                    55,3                      54,3

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

2 2/3                 1 3/4                    3 1/12                     2 1/2

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

1) (86 + х + 90) : 3 = 80           2) (58,2 + 49,4 + х) : 3 = 54,3

176 + х = 80 · 3                        107,6 + х = 54,3 · 3

176 + х = 240                           107,6 + х = 162,9

х = 240 - 176                            х = 162,9 - 107,6

х = 64                                       х = 55,3

- - - - - - - - - - - - - - -

3) (2 2/3 + 1 3/4 + 3 1/12) : 3 = (2 8/12 + 1 9/12 + 3 1/12) : 3 = (6 18/12) : 3 = (6 3/2) : 3 = 15/2 : 3 = 15/2 · 1/3 = 5/2 = 2 целых 1/2

Лелека живе на старому в’язі. З лелечихою і лелеченятами. Прибігають до в’яза Тарасик, і Гриць, і Миколка, й Тетянка.     Витанцьовують під в’язом і гукають:     — Лелеко, лелеко, до осені далеко?     Лелека, нагнувши дзьобату голову, незмигливо дивиться на дітей. А потім починає клекотати.     Про що він клекоче? Спробуй розбери.     Лелека і лелечиха враз знімаються і летять на луги, до Десни. Лелеченята топчуться в гнізді, перебирають цибатими ногами, але злетіти не наважуються.     — Лелеко, лелеко, до осені далеко? — знову прибігають до в’яза діти.     Лелека й лелечиха заклопотані. їм ніколи відповідати. Вони щось говорять до своїх лелеченят, а потім беруться штовхати їх на край гнізда.     — Ой, вони ж розіб’ються! — злякано шепоче Тетянка.     — У них же крила є! — заспокоює її Тарасик.     Лелечата, неохоче відірвавшися від гнізда, злинають у небо. Плавно летять над садом, над городами, туди, де голубіє річка. А за ними — старі лелеки.     Діти полегшено зітхають і весело галасують.     Ідуть дні за днями. На зеленому човні пропливає літо.     — Лелеко, лелеко, до осені далеко? — виспівують під в’язом Тарасик, Гриць, і Миколка, й Тетянка.     Тиша. У гнізді порожньо. З в’яза зривається жовтий листочок кружеляючи в повітрі, поволі опускається на землю.