До ть зробити План з цього тексту Соловей співає по-солов'їному. Горобець цвірінькає. Ворона
каркає. Уявіть собі солов'я, який закаркав би по-воронячи або
ворону, яка б затьохкала.
А тепер уявіть Іванка з полонини чи Василя з Полтави, які в
щоденному спілкуванні вперто намагаються перейти на волзьку
говірку російської мови.
Знаєте, як до цього ставляться мислячі росіяни? Вони кажуть, що
пом'якшена вимова приголосних та інші орфоепічні особливості
притаманні всім мешканцям України. Нашій мові така вимова надає
чарівності й мелодійності, російській — неохайності. Український
варіант російської мови то ніяк не «великий и могучий русский
язык».
Звісно, в демократичній країні кожен сам обирає мову спілку-
вання. Таке право кожного громадянина забезпечує 10 стаття
Конституції.
Але замислімось! Кожна людина має знати якнайбільше мов і
вміти спілкуватися ними. Сперечатися з цим неможливо. Та навіщо
відриватися від природного коріння, душею відсторонюватися від
свого, рідного? Як же шкода співвітчизника-невігласа, який
зневажає рідну мову і калічить російську!
Відомий російський письменник Костянтин Паустовський
стверджував, що саме за ставленням до рідної мови визначають
порядність людини. Може, за цим самим критерієм визначати міру
патріотизму? А може, й рівень духовності громадянина?
