Полотно «Свежий ветер. Волга» написано Исааком Левитаном в 1895 году. Картина давалась художнику нелегко, была завершена после упорных поисков и трудов, но получилась на редкость выразительной и емкой. Это одно из самых оптимистичных и жизнеутверждающих произведений художника. Картина отличается богатством содержания, выразительностью и какой-то нарядностью. Автор рисует образ великой русской реки, величественной, широкой, полноводной. На ней кипит жизнь: скользят лодки, плывут пароходы, баржи. Тяжело приходится пароходу-буксиру, который тянет за собой две неуклюжие баржи. Но сама природа заодно с людьми – свежий ветер усиливается - и быстрее плывут по небу облака, и все сильнее раздуваются паруса у одной из барж. Рядом плывет красиво расписанное деревянное судно. А вот покачивается на волнах небольшая лодка с гребцом. Навстречу уверенно несется красивый белый пароход, за ним – дымок еще какого-то судна… Свежий ветер становится сильнее, он поднимает на воде белые «барашки» пены, наполняет все вокруг движением, энергией, жизнью. Колористическая гамма картины «Свежий ветер. Волга» - чистая, холодная, контрастная. Прохладная вода переливается, играет на солнце, отражая силуэты барж и пароходов. С яркой синевой воды контрастирует зелень берегов. Высокое небо с плывущими по нему пушистыми, сложной формы, облаками усиливает ощущение огромного пространства. На синем фоне воды красиво выделяются силуэты барж, пароходов, их стройные мачты и белые паруса. «Свежий ветер. Волга» - первый левитановский пейзаж, данный художником не в состоянии покоя, а в движении, в развитии. И всем своим содержанием, всем настроем – это по-настоящему народная, русская картина.
Шлюбна пора у лисиць настає в середині лютого і триває всього декілька тижнів. У цей час навколо однієї самки збирається декілька самців; вони не відходять від неї ні на хвилину і залицяються до неї, подібно до того, як це роблять собаки. У цей період запах їхніх виділень стає особливо різким, і частіше, ніж звично, чується їхній гавкіт. Справа не обходиться, звичайно, без бійок між суперниками. Коли самка завагітніє, вона залишає нору і поселяється в густому чагарнику, розташованому поблизу від вибраної для пологів нори. У цей час, за Бекманом, вона відвідує і розширює різні нори і нарешті поселяється в такій місцевості, яку останнім часом найменше відвідували люди і собаки. Розташована ця нора в затишному місці або лежить відкрито — на це вона не звертає уваги. У тому разі, якщо потрібної нори не знайдеться, лисиця сама вириває її або влаштовує собі кубло в дуплі дерева, під купою каміння, хмизу, або ж просто в заростях чагарнику, і м’яко вистилає його шерстю. Ще під час вагітності самка починає потроху вискубувати на собі шерсть по всьому череву, від пупка до самого горла. Вона це робить з подвійною метою: по-перше і головним чином, для того, щоб відкрити соски для очікуваного потомства, а по-друге, щоб ту шерсть використати на теплу і м’яку підстилку майбутнім дитинчатам. Пологи настають через дев’ять тижнів, або 60—63 дні, після спаровування, звичайно в кінці квітня або на початку травня. Кількість дитинчат коливається між 3 і 12; найчастіше в кублі знаходять 4—7 лисенят. За дослідженнями Пагенштехера, вони з’являються на світ сліпими та із закритими вухами; вкриті дуже гладкою, короткою бурою шерсткою з жовтуватими і сіруватими на кінчиках волосками і мають чалу смугу, яка різко виділяється на лобі, білий кінчик хвоста і маленьку білу нечітку плямочку на грудях. Вони вкрай незграбні, неповороткі та спочатку розвиваються дуже повільно. Очі у них розплющуються тільки за два тижні, однак до цього ж часу прорізаються всі зуби. Мати ставиться до них дуже ніжно, перші дні не залишаючи їх ні на мить, а згодом якщо і йде кудись, то лише вечірньої пори і ненадовго, заздалегідь вживши всіляких заходів, щоб приховати їхню присутність.Через місяць або півтора після свого народження маленькі хижаки, вкриті червонувато-сірою шерсткою, наважуються тихої днини виходити з нори, щоб погрітися на сонечку і погратися на волі одне з одним або з матір’ю. Мати приносить їм удосталь поживи та ще з перших тижнів примушує їсти і навіть ловити мишей, пташок, жаб і жуків. У цей час лисиця стає ще обережнішою і при щонайменшому шумі відводить їх назад у нору, а якщо чує переслідування, то тягне їх у зубах в іншу нору. Навіть у мить найсерйознішої небезпеки вона поспішає схопити дитинча, щоб донести його до безпечного місця. В кінці червня молоденькі лисички вже беруть участь у материнському полюванні, а іноді й самостійно вирушають на лови зайчат, маленьких мишей, пташок, не нехтуючи і жуками. В кіпці липня дитинчата зовсім залишають нору і йдуть разом з матір’ю на хлібні поля, які обіцяють їм багату здобич і забезпечують цілковиту безпеку. Коли жнива спустошать поля, вони перебираються в густі чагарники, в степи, в зарості очерету. Пізньої осені вони нарешті остаточно відділяються від матері та починають самостійне життя.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
