докажите тождество:
1) 27-181? (3-3)3 : 81-3 = 94;
2) 7-2 212 (6-3)2 : 14-3: 343 = 2-39-2;
3) 4-182(a-3)3 : (8а-3)2 = 0,25a3;
4) a-1(ab)(b-3)3: b-3 = ab-4.
сравните значения выражений (7.9—7.10):
g-3 об
(2-3 а

Усмішка ()черга зібралася на міському майдані о п'ятій ранку, коли перегук півнів долинав із далекого, вкритого інеем селища й ніде не світилося. тоді повсюди над зруйнованими будинками висіли клапті туману, та ось тепер, о сьомій ранку, він почав зникати з появою перших ознак світанку. дорогою парами, втрьох іще йшли люди — був саме ярмарковий і святковий день.хлопчина стояв позаду двох чоловіків, котрі голосно розмовляли між собою, і в чистому холодному повітрі звучання їхніх слів було ще різкішим. він тупцював на місці й хекав на свої червоні, обвітрені руки, позираючи то на засмальцьований, з цупкої мішковини одяг ів, то на довгу вервечку чоловіків та жінок попереду.— агов, хлопче, а ти що тут робиш спозаранку? — почувся чоловічий голос у нього за спиною. —  це моє місце, я зайняв тут чергу, — відповів хлопець.—  ти б краще віддав своє місце комусь тямущому, а сам забрався б геть! —  не чіпай хлопця, - втрутився, різко обернувшись, один із чоловіків, які стояли попереду.—  я , — чоловік, котрий стояв позаду, поклав руку хлопчині на голову, а той, насупившись, скинув її. — просто подумав: якось дивно — дитина вже на ногах із самого ранку.—  цей хлопець тямить у мистецтві. зрозумів? — сказав захисник, чоловік на прізвище грігзбі. — як тебе звати, малий? —  том.—  наш том не схибить, плюне як слід. чи не так. томе? —  ще й питаєте! у черзі засміялися.попереду продавали гарячу каву в надщерблених філіжанках.поглянувши туди. том побачив маленьке палахкотливе вогнище й іржавий казанок, де шумувало вариво. це не була справжня кава. її запарили з якихось ягід, зібраних за містом, і продавали по пенні за філіжанку, щоб зігріти шлунок, та негусто було покупців, бо мало в кого вистачало на це грошей.том вдивлявся поперед себе, де за поруйнованою вибухом кам'яною стіною зникав кінець черги.—  кажуть, вона усміхається, — мовив хлопець.—  атож, усміхається, — відповів грігзбі.—  кажуть, вона з фарби і полотна.—  так. тому мені й здається, що вона не справжня. та, справжня, я чув, колись давно на дошці була намальована.—  кажуть, їй чотириста років.—  якщо не більше. ніхто не знає напевне, який тепер рік.—  дві тисячі шістдесят перший! —  правильно, хлопче, так тільки кажуть. брехня. може, вже трьохтисячний чи п'ятитисячний! хто знає? довгенько тривала уся ця колотнеча. а нам дісталися самі кісточки та ратички.2. яким постає життя людей у першому абзаці? обґрунтуйте відповідь цитатами.3. якою    була    кава,    що    продавали    в    черзі? як опис кави пов'язаний з тим фактом, що картину вважали несправжньою. 4. чим том відрізнявся від інших людей у черзі? ! > . що надає зображеній в уривку картині життя загрозливого характеру? наведіть відповідні цитати.поволі просуваючись, вони човгали холодною бруківкою.—  коли вже ми її побачимо? — непокоївся том.—  ще кілька хвилин, не більше. її відгородили, напнувши оксамитову стрічку на чотири мідних кілочки, за всіма правилами, щоб люди не підходили надто близько. і пам'ятай, томе, жодного каміння. у неї заборонили жбурляти каміння.—  гаразд, сер.сонце піднімалося на небосхилі дедалі вище, несучи тепло, яке змусило чоловіків поскидати страхітливу одіж та брудні капелюхи.—  чому всі ми стоїмо в черзі? — роздумуючи, запитав том. — чому всі мусять плювати? грігзбі й не глянув на нього, він дивився на сонце, міркуючи, котра година.—  ну, томе, є купа причин для цього, — він звично заклав руку до кишені, якої вже давно не було, шукаючи неіснуючу цигарку. том бачив цей жест мільйон разів. — тут вся річ у ненависті. ненависті до всього, пов'язаного з минулим. скажи мені. томе, як ми дожилися до такого? замість міст — звалища мотлоху, шляхи від бомб ніби викорчувані, а половина полів уночі світиться від радіації. ото я й запитую, томе, хіба це не огидний безлад? —  так, сер. так воно і є.—  тож-бо, томе. людина ненавидить те, що зламало її, покалічило їй життя. и тд  

Легенда. Приведу свой пример. Выросла я в пригороде Краснодара, в поселке Тлюстенхабль. Мой дед был интересным рассказчиком, и я с удовольствием слушала различные байки, которых в запасе у него было немерено. Например, там, где расположен поселок, раньше был лес, и в переводе с адыгейского окрестности назывались «место, где кормится волк». А первым человеком, поселившимся на опушке, был мужчина по имени Тлюстен, отсюда название и пошло. Однако позже, когда поселение расширилось, его стали называть Султанским хутором. Потому что проживали здесь несколько княжеских семей. Но самыми именитыми были Хан-Гиреи, им большая часть села и принадлежала. А глава семьи Султан Хан-Гирей состоял на службе у Николая Второго. Но суть не в этом. Семья моего деда попала в эти места случайно. Его предки Бачемуковы жили в горах. Однако во время Кавказской войны был убит его прадед. А молодая жена осталась одна с двумя сыновьями на руках. У братьев овдовевшей женщины созрел злой замысел - детей продать в рабство туркам, а сестру, которая слыла красавицей, удачно выдать замуж. Об этом прознала одна из родственниц убитого, которая проживала в Султанском хуторе. Тайком вывезла невестку с племянниками и поселила у себя. С тех пор почти 200 лет. В детстве я не понимала, почему по дедушкиной линии у нас так мало родственников, ведь у адыгов, как правило, многочисленные семейства. Это предание удовлетворило мое любопытство и, став взрослее, я рассказала об этой истории в одной из газет, где проходила практику. Я уже и забыла про этот материал, когда однажды в дом моего деда целая делегация из Шовгеновского района… Оказывается, это потомки той семьи, из которой два века назад увезли в Тлюстенхабль женщину с двумя сыновьями. Они тоже носят фамилию Бачемуковы. Они, прочитав мою заметку, решили познакомиться с потерянным родственником. Так мой дед, как и полагается любому черкесу, обрел многочисленную семью.