Святість, над якою сьогодні хочемо застановитися, є поняттям, котре можна визначити в декілька різних в. Як священики, проводирі Божого народу, що в імені Божого Слова віддаємо наше життя задля святості, ми постійно повинні задумуватися над її значенням та старатися впровадити його у власне життя і життя тих, хто довіряє нам ння своїх душ.
Сучасне значення цього поняття великою мірою сформувалося при перекладі різних слів, що використовуються в Біблії. Так, наприклад, у Старому Завіті слово «святий» звичайно перекладає древньоєврейське «qadoš», котре означало відділення сфери Божественного від світського. В Новому Завіті цим словом найчастіше перекладають три різні прикметники: ἱερός (иєрос), ἅγιος (агиос) и οςιος (осиос). ἅγιος означає святість самого Бога, а також призначеність для Бога; ἱερός — це призначеність для Бога, але воно прив’язане до термінів Храм (ἱερόν) та священик (Ιερέας). Οςιος використовувалося для характеристики людей, що відзначаються винятковою моральною досконалістю, в сучасній українській мові для означення цього поняття також сформувася термін «благочестивий».
Катехизм Католицької Церкви не дає прямої дефініції святості, тож її потрібно збирaти по крихтах. У 375 числі Катехизму читаємо: «Церква, пояснюючи достовірно символізм біблійної мови у світлі Нового Завіту і Традиції, учить, що нашим праотцям Адамові і Єві було надано стан «святості й первородної праведності» (Тридентський Собор: DS 1511.). Цією благодаттю первородної святості була участь у Божому житті
