Слухаючи розповіді моїх батьків про те, яке у них було дитинство і як вони жили колись, я задумуюся про своє існування. Мені хочеться також бути такою веселою, щасливою і безтурботною. Звичайно, що у моїх предків не було таких покращених умов побуту, не існувало інтернет-зв`язку, не мали такого високого розвитку технологій. Проте люди були більш дружніші, веселіші, більш згуртовані, хоча, звісно, у той час також мали місце певні проблеми. Мені здається, що тодішня молодь була більш впевненою у своєму майбутньому, планували, здобували, розвивали.
А для мене сьогоднішня дійсність зі своїм технологічним прогресом у всіх сферах не є такою прекрасною, безтурботною, надійною. Виною моїх вагань стала несправедлива війна на Сході, яка зачепила увесь світ. Братська країна вирішила, що має право відбирати у нас щасливе дитинство, руйнує наші плани і сподівання, посягнула на спокійну старість літніх людей. Люди, з якими мої батьки були колись як рідні, сьогодні стали ворогами; ніхто не міг собі колись уявити наших побратимів зі зброєю в руках проти нас. А ми, діти наших батьків-прадідів, дізнаємося що таке війна з росіянами, з котрими колись наші предки пліч-о-пліч відбивали ворога-загарбника. Усе це – жахливі речі, які важко сприймаються і, які нелегко усвідомити.
Объяснение:
«Буран» (1939, совместно с С. Василенко)
«Великий канал» (1941, совместно с С. Василенко)
«Дилором» (1958)
«Сердце поэта» (1962)
Объяснение:
Мухта́р (Ашра́фович) Ашрафи́ (узб. Ashrafiy Muxtor Ashrafovich; 1912 — 1975) — узбекский советский композитор, дирижёр, педагог, общественный деятель. Народный артист СССР (1951). Лауреат двух Сталинских премий (1943, 1952). Один из основоположников современной узбекской музыки.
Биография:
Родился 29 мая (11 июня) 1912 года в Бухаре в семье известного народного певца и дутариста Ашрафжана Хафиза, ставшего его первым учителем.
С 7 лет начал играть на узбекских народных инструментах.
В 1924—1929 годах учился в Бухарской Восточной музыкальной школе по классу дутара и параллельно занимался в Бухарском институте В 1929—1931 годах обучался в Научно-исследовательском институте музыки и хореографии по классу музыкально-теоретических предметов у H.H. Миронова в Самарканде, в 1934—1936 годах — в Московской консерватории им. П.И. Чайковского по классу композиции у Б. Шехтера и С. Василенко. В 1941—1944 годах продолжал занятия в Ташкенте у М. Штейнберга. В 1948 году экстерном окончил дирижёрский факультет Ленинградской консерватории им. Н.А. Римского-Корсакова.
Творческую деятельность как композитор и дирижёр начал в 1930 году. В 1929—1930 годах — заведующий художественной частью Самаркандского радио.
С 1930 года (с перерывами) — заведующий музыкальной частью (до 1934), художественный руководитель и главный дирижёр Государственного театра оперы и балета им. А. Навои (до 1939 — Узбекский музыкально-драматический театр, ныне Государственный Академический Большой Театр имени Алишера Навои; Ташкент). С 1943 по 1947 и с 1966 по 1970 год — также и директор театра.
С 1944 — преподаватель дирижирования, в 1947—1962 годах — директор и заведующий кафедрой оперной подготовки Ташкентской консерватории (ныне — Государственная консерватория Узбекистана) (с 1953 — профессор). С 1971 по 1975 год — ректор консерватории.
В 1964—1966 годах — директор, художественный руководитель и главный дирижёр Самаркандского театра оперы и балета.
С 1940 по 1948 год — заместитель председателя организационного комитета Союза композиторов Узбекской ССР, с 1948 — член правлений Союза композиторов СССР и Союза композиторов Узбекской ССР.
Член ВКП(б) с 1941 года.
Мухтар Ашрафи умер 15 декабря 1975 года. Похоронен в Ташкенте на Чигатайском кладбище.
Семья:
Имел дочь Мукаддиму (1936–2013, востоковед) и сына Фируза (1937–2009, архитектор) и четырёх внуков
