ПРАВОЗНАВСТВО 9 КЛАС Який орган має право визнати особу недієздатною?
А) селищна рада
Б) лікар
В) суд
Г) орган опіки та піклування

2.Позначте правильне твердження.
А) основна роль у вихованні дитини належить батькові
Б) основна роль у вихованні дитини належить матері
В) батьки мають рівні права та обов’язки щодо виховання дітей

3. Забезпечення громадського порядку, попередження, розкриття і розслідування правопорушень, злочинів, виправлення та перевиховування засуджених, забезпечення пожежної безпеки та безпеки дорожнього руху є завданням:
а) правоохоронні органи
б) СБУ
в) органи внутрішніх справ
г) прокуратури
Середній рівень (3б)
4. Дайте визначення поняттям
а) Злочин
б) Споживач
5. Вкажіть вік з якого особа може вступати у шлюб?
6. Продовжіть речення.
Головним документом, що регулює сімейні правовідносини є...
Достатній рівень (3б)
7. Установіть відповідність між поняттями та визначеннями
1. адвокат А) законодавчо уповноважена особа, до компетенції якої входить вчинення нотаріальних дій
2. суддя Б) юрист, який спеціалізується на одній із галузей права
3. нотаріус В) головний законний представник обвинуваченого
Д) державна особа, представник судової влади, який здійснює правосуддя та виносить вирок
1.2.3.
8. Вкажіть різницю між опікою та піклуванням?
Високий рівень (3б)
9. Напишіть розгорнуту відповідь на запитання: Якби я був адвокатом…
10. Розробіть «Добрі поради», щоб успішно працевлаштуватися

•Основной характеристикой этих отношений является то, что:
 1. они выступают в качестве волевых решений участников уголовного судопроизводства, поскольку уголовно-процессуальное право воздействует на общественную жизнь, прежде всего через волю и сознание людей;
 2. возникают в связи с совершенным преступлением, необходимостью его раскрытия и привлечением к уголовной ответственности виновных в его совершении;
 3. имеют процедурный характер, поскольку регламентированы процессуальными нормами права, в связи с чем, по своей сути, являются уголовно-процессуальными.
 В зависимости от потребности субъектов, обуславливающих возникновение и развитие любых общественных отношений, в составе предмета регулирования уголовно-процессуального права принято выделять три группы общественных отношений:
 1. основные, или системообразующие, отношения;
 2. производные отношения; 3
. сопутствующие отношения. процессуальное право основные (системообразующие) отношения, связанные с установлением наличия или отсутствия основания уголовной ответственности, возложением уголовной ответственности и/или освобождением от нее; • производные (от основных) отношения, возникающие в связи с реализацией своих субъективных прав и обязанностей участниками уголовного судопроизводства, а также в некоторых случаях отношения по предупреждению причин и условий совершения преступления и возмещению ущерба, причиненного в результате совершенного преступления. Метод уголовно-процессуального регулирования представляет собой совокупность приемов (элементов), которые используются при опосредовании общественных отношений в сфере производства по уголовному делу нормами уголовно-процессуального права и которые оптимально обеспечивают достижение цели и решение задач уголовного судопроизводства. Таким образом, группе основных (системообразующих) отношений, выступающих ядром предмета регулирования уголовно-процессуального права, присуще императивное регулирование, построенное на субординации целей и интересов участников общественного отношения. Эти отношения подчинены публичному интересу, обеспеченному государством в лице своих компетентных органов, которое, в свою очередь, обеспечивает создание гарантий для соблюдения прав и законных интересов граждан. Публичный интерес выступает основой структурирования вышеуказанных отношений. С другой стороны, публичный интерес — это совокупность интересов частных, а частный — элемент публичного, а потому совершенно логично и естественно, что в уголовно-процессуальное право вкрапливаются частно-правовые интересы, характерные для диспозитивного регулирования общественных отношений. Таким образом, диспозитивное регулирование характерно для второй и третьей групп общественных отношений, входящих в предмет регулирования уголовно-процессуального права. Оно, например, может проявляться, когда участник уголовного судопроизводства воспользуется, если посчитает нужным, правом обжалования действий (бездействия) следователя или дознавателя в суд (ст. 123, 125 УПК РФ), чтобы обязать следователя провести очную ставку между потерпевшим и свидетелем, либо предъявит исковое требование о возмещении имущественного вреда к непосредственному причинителю вреда — обвиняемому. Оба указанных приема правового регулирования, образуя уголовно-процессуальный метод, являются первичными и в юридической литературе именуются также магистральными. Уголовно-процессуальные нормы, составляя единую нормативную основу уголовно-процессуального права, подразделяются на достаточно обособленные группы, регулирующие однородные отношения. В доктрине указанные группы норм получили название уголовно-процессуальных институтов. Итак, уголовно-процессуальный институт — это совокупность уголовно-процессуальных норм, регулирующих взаимосвязанные однородные общественные отношения. Например, «Реабилитация», «Уголовное преследование», «Прекращение уголовного дела». Взятые в совокупности уголовно-процессуальные институты образуют систему уголовно-процессуального права. Место каждого института определяется важностью общественных отношений, подвергаемых уголовно-процессуальному регулированию. Они располагаются последовательно — от норм общей части уголовно-процессуального закона к нормам особенной.

позитивні риси суду присяжних: 1) безпосередня реалізації положення Конституції України щодо участі народу у здійсненні правосуддя; 2) збільшення кількості виправдувальних вироків, бо суддя перш за все є уособленням держави, тому частіше він схиляється до позиції державних органів та їх посадових осіб, що призводить у більшості випадків до обвинувальних вироків, суд присяжних же є уособленням народу і саме тому захищає в першу чергу саме інтереси громадян; 3) зменшення корумпованості судової системи, тому що набагато легше здійснити вплив на одну особу (суддю), ніж на декілька присяжних; 4) можливість суду присяжних побачити те, що суддя просто не може вглядіти у справі, оскілки розглядає її перш за все через призму закону; 5) підвищення рівня правової культури та свідомості українських громадян – вони починають краще розуміти букву та дух закону та додержуватися його у своєму повсякденному житті.

До негативних рис суду присяжних слід віднести: 1) відсутність у присяжних юридичної освіти, що викликає розгляд справи судом присяжних в першу чергу з позиції повсякденного життя, а не закону; 2) сліпе слідування присяжними думки судді, який на їх думку є авторитетом та не може помилитися; 3) можливість упередженого ставлення присяжних до обвинуваченої особи, наприклад, через відношення їх до різних соціальних груп, релігій чи національностей; 4) необхідність додаткового фінансування.