С давних времен мыслители пытались ответить на во что такое государство. Еще древнеримский оратор, философ и политический деятель Марк Туллий Цицерон спрашивал и одновременно отвечал: «Да и что такое государство, как не общий правопорядок?» У Цицерона было немало последователей в разное время и в различных странах - основатель нормативистской теории права Г. Кельзен, русский экономист и философ П. Струве и т. д. Несколько иной позиции придерживался крупный правовед Н. М. Коркунов. Он утверждал, что «государство есть общественный союз свободных людей с принудительно установленным мирным порядком посредством предоставления исключительного права принуждения только органам государства». Словом, многие ученые характеризовали государство как организацию правопорядка , усматривали в том его суть и главное назначение. Но это только один из признаков данного феномена.
В буржуазную эпоху широкое рас получило определение государства как совокупности людей, территории, занимаемой этими людьми, и власти. Известный государствовед Л. Дюги выделяет четыре элемента государства: 1) совокупность человеческих индивидов; 2) определенную территорию; 3) суверенную власть; 4) правительство. «Под именем государства,-- писал Г. Ф. Шершеневич,-- понимается союз людей, осевших в известных границах и подчиненных одной власти».
Рассматриваемое определение, верно отражающее некоторые черты государства, послужило поводом для различных упрощений. Ссылаясь на него, одни авторы отождествляли государство со страной, другие - с обществом, третьи - с кругом лиц, осуществляющих власть (правительством). В. И. Ленин критиковал это определение за то, что многие его сторонники в ряду отличительных признаков государства называли принудительную власть: «Принудительная власть есть во всяком человеческом общежитии, и в родовом устройстве, и в семье, но государства тут не было».
Не согласны с приведенным понятием и сторонники психологической теории права. «Государство не совокупность людей определенного рода,-- утверждал Ф. Ф. Кокошкин,- а отношения между ними, форма общежития, известная психическая связь между ними» .Однако «форма общежития», форма организации общества - тоже лишь один из признаков, но не все государство.
Трудности выработки дефиниции анализируемого сложного и изменяющегося явления породили в те годы неверие в возможность ее формулирования вообще. М. Вебер, в частности, писал: «Ведь государство нельзя социологически определить, исходя из содержания его деятельности. Почти нет таких задач, выполнение которых политический союз не брал бы в свои руки то здесь, то там; с другой стороны, нет такой задачи, о которой можно было бы сказать, что она во всякое время полностью, то есть исключительно, присуща тем союзам, которые называют "политическими", то есть в наши дни -- государствам или союзам, которые исторически предшествовали современному государству»
Не один раз обращались к определению государства «К. Маркс и Ф. Энгельс. Они считали, что это «та форма, в которой индивиды, принадлежащие к господствующему классу, осуществляют свои общие интересы, и в которой все гражданское общество данной эпохи находит свое сосредоточение». Много лет спустя Ф. Энгельс сформулировал краткое, но самое конфронтационное определение, согласно которому «государство есть не что иное, как машина для подавления одного класса другим». В. И. Ленин внес в приведенное опреде-ление некоторые изменения. Он писал: «Государство -- это есть машина для поддержания господства одного класса над другим»
Обе формулировки были широко рас и в науке, и в официальной пропаганде. Однако они применимы только к таким государствам, в которых возникает высокая классовая напряженность и политическое противоборство грозит разрушением общества. Иначе говоря, эти определения подходят к тираническим и диктаторским государствам. Выводя на первый план их насильственную сторону, указанные определения мешают увидеть в государстве ценные феномены цивилизации, культуры и социального порядка.
адміністративне право україни являє собою окрему галузь права, що покликана регулювати певну групу суспільних відносин. головною їхньою особливістю є те, що вони виникають, розвиваються і припиняють своє існування у сфері державного іння у зв'язку з організацією та функціонуванням системи виконавчої влади на всіх рівнях іння в державі.
адміністративне право — це сукупність правових норм, які встановлюються і забезпечуються державою з метою регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності.
предметом адміністративного права є суспільні відносини, що ся з питань державного іння:
• відносини між підпорядкованими одне одному державними органами, органами місцевого самоврядування та їх службовцями (наприклад, кабінетом міністрів україни та обласними, районними державними адміністраціями); між не підпорядкованими одне одному державними органами, органами місцевого самоврядування та їхніми службовцями (на центральному рівні — між міністерствами, комітетами й відомствами, на місцевому рівні —. між державними адміністраціями різних областей);
• між вказаними вище органами і недержавними господарськими й соціально-культурними об'єднаннями, підприємствами, установами, громадськими об'єднаннями чи громадянами (наприклад, між відділом соціального забезпечення державної районної адміністрації та громадянином, який звернувся до відділу з відповідною заявою). при регулюванні цих суспільних відносин держава використовує такі методи: рекомендації й обов'язкові настанови, заборона певних дій, одноособове і колегіальне прийняття рішень, координація діяльності різних установ та осіб. однак найпоширенішими і найважливішими державного іння є переконання (диспозитивний метод) і примус (імперативний метод). переконання пов'язане із впливом на свідомість людини шляхом апеляції до її сумління, правосвідомості тощо. у разі порушення закону застосовується примус. примус — це крайній захід, який використовують здебільшого для припинення правопорушення.
джерелами адміністративного права є численні нормативно-правові акти. по-перше, це конституція україни, яка визначає систему органів виконавчої влади та основні принципи їхньої діяльності із здійснення державного іння.
до законів, що регулюють адміністративно-правові відносини, належать закони україни «про державну службу», «про міліцію», «про місцеве самоврядування в україні», «про звернення громадян» тощо. окремі положення адміністративного права містять повітряний та митний кодекси. окреме місце посідає кодекс україни про адміністративні правопорушення.
адміністративні правовідносини регулюються великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів: постанови верховної ради україни, укази президента україни, постанови й розпорядження кабінету міністрів україни, акти міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади, акти місцевих органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування.
