Решить ребусы по предмету Основы права (во вложении)

Криміна́льна відповіда́льність — різновид юридичної відповідальності, обов'язок особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (злочин), зазнати державного осуду в формі кримінального покарання.

Передбачені Кримінальним кодексом обмеження прав і свобод особи, що вчинила злочин, індивідуалізуються в обвинувальному вироку суду і здійснюються спеціальними органами виконавчої влади держави.

В Україні загальний вік кримінальної відповідальності настає з 16 років. За окремі види злочинів відповідальність настає для осіб, яким до вчинення злочину виповнилось 14 років. В окремих випадках, кримінальна відповідальність може пов'язуватись з настанням певного віку (так виконавцем злочину, у сфері порушення порядку несенням військової служби не може наступати для осіб, які не досягли 20 років).[1]

Початком кримінальної відповідальності є вчинення злочину. Закінченням - погашення або зняття судимості.

Головною формою реалізації кримінальної відповідальності, його змістом є кримінальне покарання. Однак поняття кримінальної відповідальності ширше, ніж поняття покарання. Кримінальна відповідальність можлива як із застосуванням покарання, так і без його застосування. Відповідно і сама кримінальна відповідальність поділяється на два види:

без призначення покарання — кримінальна відповідальність вичерпується або фактом засудження особи (суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання), або застосуванням замість покарання заходів кримінально-правового характеру (примусові заходи виховного впливу, примусові заходи медичного характеру).)

з призначенням покарання.

Субъективные права и юридические обязанности составляютсодержание правоотно­шения, без которого оно просто отсутствует.   Объем и пределы субъективных прав и юридических обязанностей в общем виде опреде­ляются нормой права.   В правоотношении происходит переход общих установлений правовых норм (объективного права) в конкретные (субъективные)права и обязанности участников обще­ственных отношений.   Правоотношение фактически представляет собой связь меж­ду субъектами, которые имеют субъективные права и юриди­ческие обязанности: когда кто-либо имеет субъективное пра­во, то неизбежно на ком-то другом лежит юридическая обязан­ность если и не совершать какие-либо действия, то хотя бы не препятствовать действиям носителя права, признавать их. И наоборот: наличие у лица юридической обязанности означает, что есть другое лицо, которое обладает правом и может требо­вать исполнения этой обязанности.  Субъективное право понимается как предусмотренная законом и охраняемая государством воз­можность субъекта по своему усмотрению удовлетворять интересы, предусмотренное объ­ективным правом, т. е. это мера возможного поведения субъекта.   Субъективное юридическое право это предоставляемая и охраняемая государством мера возможного (дозволенного) поведения лица по удовлетворению своих законных интересов, предусмотренных объективным правом.