2) один во творческий» (Что будет, если мне для СОРа нужно

Картина «Богатыри» написана на сюжет русских былин и древних летописей. Три могучих героя, сидя на своих конях, остановились в раздумье. Куда ехать дальше? Что там ждет впереди, не враги ли опять замышляют напасть на наши земли?     Все эти богатыри чем-то похожи друг на друга. Каждый из них очень силен и смел в бою. Каждый отлично владеет мечом и луком со стрелами. Каждый готов в трудную минуту придти на к своим товарищам, защитить слабого, отстоять справедливость. Однако по своему характеру эти былинные воины очень сильно различаются.     Вот смотрит вдаль из-под руки Илья Муромец. Родом этот человек – из крестьянской семьи. Среди трех богатырей он самый старший и самый опытный. Художник подчеркнул это, расположив его в самом центре. Илья как будто олицетворяет собой спокойную уверенность, рассудительность и добрую силу русского народа. Его фигура – немного грузная и кряжистая, могучая. На руках Ильи мы видим боевые рукавицы, а на голове – шлем. Этот богатырь хорошо вооружился: у него есть грозная булава, острое копье, а позади левого плеча находится щит. И черный конь у него тоже богатырский, под стать хозяину. Конь Ильи косит одним глазом, рвется вперед.     Слева автор картины изобразил Добрыню Никитича. Добрыня – отважный и стойкий воин. По характеру он нетерпелив и горяч, всегда готов, не задумываясь, первым рвануться в бой с врагом. Его пальцы крепко и воинственно сжимают рукоять острого меча. Конь у этого богатыря – белой масти, очень красивый. Сейчас он чем-то встревожен, раздувает ноздри и, наверное, чует впереди какую-то опасность.     Самый младший из богатырей – это Алёша Попович. На картине он находится слева от Ильи Муромца. Молодой красавец Алеша отличается веселым характером, любит музыку и песни. Вот и сейчас он чему-то слегка улыбается, лукаво глядя немного вбок. Конь Алеши опустил голову и ждет. Алёша Попович не так коренаст и силен, как два его товарища. Зато его основное оружие – смекалка и хитрость.
Источник сочинения: http://mirsoch.ru/po-kartinam/20-sochinenie-po-kartine-vm-vasnecova-bogatyri.html

Я – Людина! Я – частина суспільства! Я поважаю та дотримуюсь законів писаних і неписаних. Я  маю свою роль у цьому світі і моє життя не пройде марно!  Це все звучить гордо. Чи не так? Та чи кожен з нас  може впевнено промовити, що він заслуговує на те, щоб називати себе Людиною? Чи достатньо для цього мати лише людську подобу? Чи може  розум і душа є визначальними? Хто відповість на ці питання? Великий Творець чи може сама людина, яка  з дня у день створює себе самостійно?

Серед буденного клопоту і постійної метушні, ми інколи зупиняємось, щоб зробити глибокий вдих. І в цей момент ми озираємось навколо себе і помічаємо, що все, що нас оточує, далеке і марне… Яскраві вогники міста тьмяніють і ми починаємо думати над тим, куди ми весь цей час біжимо стрімголов, до чого ми прагнемо і що представляє з себе весь цей простір навколо нас, ці люди, що кожен день проходять крізь наше життя, як  ніби через вокзал, де просто чекають свого потяга, і залишають його, як тільки потяг прибуде, і в душі від цього становиться порожньо і сумно, навіть від секундних зустрічей.

Навіщо людям закони, якщо вони і так люди? Через те, що дехто забуває про Совість і їм потрібні жорсткіші міри? Де ця межа між людиною біологічною і людиною моральною? Давно стерлась… З роками стала невидима… Про неї забули і не прагнуть згадати! Але якщо ж ви справді люди, то чому ж ви просто не можете слухати свого серця?  Навіщо ми обмежуємо свої дії?

Я вважаю, що у наш час  закон – це милиці для моралі. І що ми розучилися думати серцем, і тепер думаємо лише головою. І ще намагаємось себе виправдати, говоримо, що серце не може думати, тільки відчувати. А це далеко не так, бо серце теж думає, але трохи інакше. Йому не потрібні закони… Воно не знає зла…

І навіть візьмемо, для прикладу, такий момент, коли ми хочемо до ншим. На цей вчинок нас спонукає серце, а розум тільки після цього сигналу вирішує, як чинити в цій ситуації. Він зважає на те, як це сприймуть люди, яка від цього може бути вигода і тд. Але це ж неправильно! На таких прорахунках Людиною ж бо звичайно стати можна, але це буде лише в очах інших… А чи не важливіше твердо стояти на ногах для себе самого! Щоб не ми пристосовувались до ситуації, а щоб ситуація сама робилась для нас вигідною.

Що ж я цим всім хочу вам сказати: призначення людини – бути Людиною. Бути Людиною – робити все за покликом серця! Робити щось у житті за покликом серця – прожити життя немарно!