Составь 2 предложения с однородными членами и обобщающим словом на тему " Семь чудес Казахстана"

Ти про еир людиною, багато в чому обумовлеем, де вони відбуваються. Сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. У сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи – в задушливому місті. Але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. Для свого щасливого існування людина повинна жити на природі, а не поза нею.

Прекрасний приклад всього вищесказаного був приведений автором прекрасного твору про пригоди маленького хлопчика Льоньки під назвою «Звук Павутинки» авторства Віктора Близнеця. Хлопчик жив з батьками в невеликому селі, де, на превеликий його жаль, не було ні єдиного його однолітка. Саме з цієї причини Льонька був повинен займатися всіма справами самостійно – дитина сама шукала собі заняття і розваги. Звичайно, для людини важлива компанія, але якщо проводити час на природі, можна знайти собі справу навіть за умови перебування на самоті. Так що хлопчикові вдалося впоратися з цією проблемою – він гуляв по двору, запускав кораблики і використовував всі ті переваги і привілеї, які дає йому рідна земля і природа в цілому.

Наша українська земля в широкому розумінні цього слова дуже красива. Кожен, хто коли-небудь гав за природними явищами, а таких людей завжди була абсолютна більшість, розуміє, наскільки добре вони позначаються на людині, наскільки сильно вони допомагають їй справитися з проблемами і забути про всі можливі неприємності і негаразди. Хочеться вірити в те, що природа рідної землі буде збережена і стане по-справжньому безсмертною. З журбою можна гати за тим, як недбало люди іноді ставляться до природи, але в той же час варто помітити, що останнім часом цим проблемам стали приділяти все більше уваги.

Коли настрій поганий і у людини складається думка, що всі навколо налаштовані проти неї, що у світі просто перестало існувати добро, їй необхідно в першу чергу опинитися на природі. Там з нею станеться таке ж перетворення, як це було з маленьким Льонькою з оповідання Віктора Близнеця. На природі людина зможе перевести свою увагу на новий, який живе за своїми правилами і законами, світ, який неймовірно гарний і добрий у своїй гармонії.

Думається, що до подібних висновків можна прийти навіть без використання літератури, але якщо такі приклади дійсно потрібні, в їх якості можна використовувати розповідь Віктора Близнеця  «Звук Павутинки», відповідно до змісту якої стає чітко зрозуміло, що земля наша безсмертна, добра, вічна і красива.

Я мечтаю о мире, где счастлив будет каждый. Но пока это невозможно. Потому что сами люди ничего не предпринимают для этого, потребительски относясь к жизни, окружающим. На мой взгляд, проблема заключается в том, что каждый человек не стремится посмотреть на себя со стороны, оценить свои по­ступки, не пытается измениться в лучшую сторону, приблизив­шись к идеалу. Фактически все недовольны своим существова­нием, обвиняют в своих несчастьях кого угодно, но только не себя. Но я уверен, что если каждый, потрудившись над собой, станет интеллигентным человеком в том широком смысле, ко­торый вкладывал в него Василий Макарович Шукшин, то уви­дит, как сразу мир вокруг него преобразится. Тусклые краски сменятся на яркие, разноцветные. И это будет мир, которому он улыбнётся. Улыбнусь и я! Общество преобразится, когда смыслом жизни всех людей станет работа по призванию Это даст каждому большое моральное удовлетворение для души и будет полезным для общества. Мир преобразится, когда в почёте станут чест­ность, трудолюбие. А пока в нашей недалёкой истории имеют место такие приме­ры разбитых человеческих судеб, как жизнь Михаила Шемяки­на — художника, скульптора-абстракциониста, — который за свое высокое искусство и верность ему в 17-летнем возрасте был определён в психиатрическую лечебницу. Потом год жил отшель­ником в горах, чтобы вырваться из плена медикаментов, вызвав­ших отвращение к краскам, кистям, и в конце концов выслан КГБ за пределы Родины. Ныне живёт в Америке, занимается успешно любимым делом и совсем недавно впервые приезжал в Россию. Из­ломанная человеческая судьба. А ведь этот талантливый чело­век мог бы работать в своей стране, если бы ему не запрещали, и стать гордостью России, а не Америки… В мире, которому я бы улыбнулся, не должно быть бедных. Наше общество слишком преуспело на поприще безразличия. Ему наплевать на обездоленных. В этом мире должны царить милосердие, доброжелательное отношение друг к другу, исчез­нуть навсегда такие понятия, как «бомж», «одинокий преста­релый гражданин »… С первых дней жизни мои родители воспитывают во мне та­кие качества как доброта, милосердие, чуткость, сопережива­ние чужому горю. Когда мама читает вслух статистику по До­нецкой области о детях-сиротах, детях, которые находятся в приютах, представленные спецслужбой областной госадминистрации, или зовет посмотреть документальные фильмы о беспризорных детях и Домах ребёнка, сжимается сердце и на ум приходят по­этические строчки: Судьбу свою я не корю, а благодарен вдвое За то, что там я не: стою с протянутой рукою. За то, что и отца, и мать, едва стряхнув пелёнки, Я мог по праву обнимать, как надлежит ребёнку. За то, что ранец за спиной мешал мне бить баклуши, За то, что мог прийти домой, которому был нужен. За то, что досыта я ел, присмотрен и обласкан… Я бы судьбу свою воспел, но ждёт она напрасно