Определите разряд частиц в
предложениях. Сами предложения переписывать не нужно.
Образец выполнения:
1. Я бы выполнил это задание вместо тебя. 2. Ты же хотел купить эту книгу.
1. Бы – формообразующая; 2. Же – смысловая, усиление
1) Это ты ли сочиняешь песни о луне?
2) Вот приходит осень с цепью кленов голых.
3) Давайте вместе примем решение.
4) Разве тогда уснешь, если все видишь рожь, видишь родной плетень, синий, звенящий день?
5) Что за сани!
6) Вряд ли я мог изобразить Ивана Иваныча, вышедшего в эту ночь с пилой в руке.
7) Пусть исчезнут грубость, предательство и ложь!
8) Как упоителен, как роскошен летний день в Малороссии!
9) Приехали бы сегодня артисты.
10) Как раз об этом я хотел с тобой поговорить.

ответ:

1-ый абзац: в 1860 году областное правление поручил ыбыраю алтынсарину открыть начальную школу для казахских детей в тургае и назначил о его учителем языка.

2-ой абзац: на средство меценатов он построил школу.на учёбу записалось 16 мальчиков.при школе был создан интернат.

3-ий абзац: 16 марта 1864 года алтынсарин писал: "я горячо взялся за учение детей.и,к крайнему моему удовольствию,мальчики в течение трёх месяцев выучились читать и даже писать по- и по-татарски.словом,эти молодцы в течение четырёх лет будут говорить порядочно и узнают кое-что".

объяснение:

1-ая часть вступительная, 2-ая основная, 3-ая заключительная

Я – Людина! Я – частина суспільства! Я поважаю та дотримуюсь законів писаних і неписаних. Я  маю свою роль у цьому світі і моє життя не пройде марно!  Це все звучить гордо. Чи не так? Та чи кожен з нас  може впевнено промовити, що він заслуговує на те, щоб називати себе Людиною? Чи достатньо для цього мати лише людську подобу? Чи може  розум і душа є визначальними? Хто відповість на ці питання? Великий Творець чи може сама людина, яка  з дня у день створює себе самостійно?

Серед буденного клопоту і постійної метушні, ми інколи зупиняємось, щоб зробити глибокий вдих. І в цей момент ми озираємось навколо себе і помічаємо, що все, що нас оточує, далеке і марне… Яскраві вогники міста тьмяніють і ми починаємо думати над тим, куди ми весь цей час біжимо стрімголов, до чого ми прагнемо і що представляє з себе весь цей простір навколо нас, ці люди, що кожен день проходять крізь наше життя, як  ніби через вокзал, де просто чекають свого потяга, і залишають його, як тільки потяг прибуде, і в душі від цього становиться порожньо і сумно, навіть від секундних зустрічей.

Навіщо людям закони, якщо вони і так люди? Через те, що дехто забуває про Совість і їм потрібні жорсткіші міри? Де ця межа між людиною біологічною і людиною моральною? Давно стерлась… З роками стала невидима… Про неї забули і не прагнуть згадати! Але якщо ж ви справді люди, то чому ж ви просто не можете слухати свого серця?  Навіщо ми обмежуємо свої дії?

Я вважаю, що у наш час  закон – це милиці для моралі. І що ми розучилися думати серцем, і тепер думаємо лише головою. І ще намагаємось себе виправдати, говоримо, що серце не може думати, тільки відчувати. А це далеко не так, бо серце теж думає, але трохи інакше. Йому не потрібні закони… Воно не знає зла…

І навіть візьмемо, для прикладу, такий момент, коли ми хочемо до ншим. На цей вчинок нас спонукає серце, а розум тільки після цього сигналу вирішує, як чинити в цій ситуації. Він зважає на те, як це сприймуть люди, яка від цього може бути вигода і тд. Але це ж неправильно! На таких прорахунках Людиною ж бо звичайно стати можна, але це буде лише в очах інших… А чи не важливіше твердо стояти на ногах для себе самого! Щоб не ми пристосовувались до ситуації, а щоб ситуація сама робилась для нас вигідною.

Що ж я цим всім хочу вам сказати: призначення людини – бути Людиною. Бути Людиною – робити все за покликом серця! Робити щось у житті за покликом серця – прожити життя немарно!