Перепишите, вставляя пропущенные буквы. Как вы определили, какие буквы нуж-
но вставить? Расскажите, какие действия и в
какой последовательности надо выполнить,
чтобы не ошибиться в написании слов.
..перё.., пара...

разобраться что за слова
​

Вот

Объяснение:

Я 7 лет занимался борьбой и вот настал момент ехать на соревнования. В том автобусе вместе с трениром и другими борцами, но среди них был задира, который ничего не умел, но много задирался, так сказать "дело мастера боится", он меня очень напрягал. Я ждал своего часа и ждал этого момента. Вот мы приехали в тот зал для меня он ассоциировался как рог изобилия, а также лукуллов пир. Я очень сильно готовился к своему поединку. И вот настал тот час. Я лицом к лицу с противником. Он стоял в очень странной стойке, но прежде чем сделать захват я семь раз отменил и три раза отрезал и вышел победителем в том поединке. В тот момент я видел, как мои товарищи болели за меня душой, а еще я понял, что у моего тренера золотые руки!

Джулія Новеллі – італійка; скориставшись вибухом, як і Іван, вона втікає з табору. Письменник з любов’ю змальовує Джулію, підкреслюючи її красу, тендітність, витонченість: у неї чорні виразні очі, густе волосся, гнучка і струнка фігура, дзвінкий сміх. Завдяки образу Джулії Новеллі автор спонукає свого героя пройти перевірку.
“Альпійська балада” образ Івана В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з Білорусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. В полку він нічим не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний. Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині. Не можна допустити, щоб тебе взяли живим в полон. Недарма письменник загострює увагу на цій проблемі. “Нельзя срывать злость на пленных, – з гіркотою думає Іван, – плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”. Івана Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій людині щось страшніше за смерть: «вибір» Івана, можливо, найнестерпніший для людини, найстрашніший з усіх, які є в повістях Бикова