в вечері, я сидів біля річки, я не хотів заходити до хати. я хотів посидіти в тиші. мені було сумно. мені було сумно,тому,що в мене не було справжніх друзів. я дивився на зорі, і мріяв, про те, що коли я підросту, я полечу туди, я полечу на небо, поближче до зірок. Я вдивлявся в небо, і тут я побачив, як до мене наближається зірка. Я милувався нею не відводячи очей. І коли я вдивлявся в неї,я вчув голос :-Приіт дитино.
Я озирнувся, поряд нікого не було.
-Хто ти? -обізвався я - я не бачу тебе.
-Це я, метелик, -підлітаючи до мене говорила зірка. І тоді я розгледів, крила, які сяяли, і на мене дивилися такі ж блискучі оченята.
-Я побачив тебе, що ти дуже засмучений. продовжував метелик,- і я прилетів до тебе, щоб сказати тобі одну дуже цінну річ.- не засмучуйся, друже, якщо ти хочеш собі справжніх друзів, то ти спочатку повинен стати ним. І тоді, тебе почнуть поважати інші.
