Друга світова війна прийшла в Україну не в червні 1941 року, а в вересні 1939 року. Принаймні, західні українці цю дату запам’ятали дуже чітко. Польське військо було малоефективним і деморалізованим, а тому воювати проти двох мільйонних армій – німецької і совєтської – не було сенсу. «Військо польське на роверах» жартували українці, і це майже стовідсотково відображало справжню картинку.
Через те, що першими підминати Польщу почали німці, і особливого спротиву не було, їм вдалося просунутись досить далеко. Далі, ніж було попередньо домовлено з совєтами в пакті Молотова-Рібентропа. Втім, досить швидко з’явилась «доблесна» Красна армія, і німцям довелось відступити.
Говорити про те, що німців чи більшовиків хтось особливо радісно зустрічав, було б неправдою. Переважно їх появу сприймали як звичайну зміну окупанта і не більше. Можливо, хтось комусь і виносив хліб-сіль, але це були скоріше винятки, аніж правило. В суспільстві панувала непевність і тривога. Люди чудово знали, хто такі більшовики, пам’ятали про недавній Голодомор на Великій Україні і про сотні спухлих українців з-за Збруча, яким пощастило пробратися в Галичину за куском хліба. Ілюзій особливих не мали. До німців ставлення було дещо краще. Все-таки європейська Німеччина – не пара обдертим більшовикам. Втім, загалом у повітрі витало погане передчуття якихось важких подій, і люди просто намагались вижити. Дуже скоро погане передчуття перевершило будь-які сподівання…
Родина моєї бабці Віри жила в Тернополі. Війна застала їх в новій хаті, яку батьки щойно завершили будувати після багатьох років переїздів по селах Галичини. Прадід вчителював. Ідеально знав 7 мов, але в Тернополі роботи отримати не міг, бо не хотів переходити на польське і ставати поляком.
Іва́н Фе́дорович Драч (17 жовтня 1936, Теліжинці, Тетіївський район, Київська область, Українська СРР — 19 червня 2018, Київ, Україна) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Член КПРС (1959—1990). Перший голова Народного Руху України (1989). Народний депутат України 3-го скликання. Герой України (2006)
Народився в родині робітника радгоспу. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ з напрямку діяльності МТС. 1955—1958 служив в армії в 16‑му понтонно‑мостовому Верхньодніпровському полку.
Від 1957 навчався на філологічному факультеті в Київському університеті. Виключено через творчі та політичні погляди. У вересні 1961 зміг відновитися на заочне відділення. Пізніше, залишивши навчання, розпочав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив Найвищі сценарні курси в Москві. Тоді саме написав перші вірші. В 1959 вступив до КПРС.
До того самого часу належать перші контакти з українськими дисидентами й перші вірші зі критичними оцінками радянської влади.
Після арештів дисидентів написав відкритого листа, у якому каявся в своїх зв'язках із ними (травень 1966)[джерело?], після чого стосунки з офіційною владою суттєво покращились. Неодноразово в різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії як у виступах, так і в поезії. Разом із тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, у якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко). У 1976 він отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона».
