Тема та ідея вірша "дотліває холод мій у ватрі" василь симоненко

Як  робінзон  крузо, я люблю море, але бачу його рідко. ми живемо в місті, далеко від тих місць, звідкіля відпливають у далекі країни кораблі, де кричать чайки й пахне рибою і водоростями. але часто уявляю собі, що подібно до робінзона крузо, опинився на безлюдному острові…коли я отямився, море вже не штормило. наближався вечір, і треба було подаумати про їжу і нічліг. я набрав хмизу, послав свою куртку і приліг. було твердо і незручно. я довго не міг заснути — мучив голод. десь удалині прокричав якийсь птах. мені стало страшно.вранці я став міркувати над тим, що мені тепер робити. по-перше, треба подбати про їжу. це, як мені здавалося, буде нескладно: у морі повно риби, горіхи, ягоди, пташині гнізда, де можна знайти яйця. адже саме їх почав їсти робінзон, коли і з корабля припаси скінчилися. по-друге, треті,і розкласти вогонь, знайти яку-небудь посудину, щоб зварити юшку…але ж на безлюдному острові! звідкіля тут посудина? навіть бляшанки не знайти…я розпочав обстежувати місцевість. у заростях дикої ліщини назбирав горіхів. наткнувся на кущі з , схожими на суниці. що робити далі? звичайно, порадником тут може бути тільки робінзон крузо. він побудував собі і тло, сам спорудив собі меблі. я знаю, що робінзон робив із глини посуд. він чинив собі одяг, навіть виготовив парасольку. за прикладом робінзона я мав би приручити диких кіз, вирощувати злаки. але я цього нічого не вмію. у мене немає необхідного життєвого досвіду, знань, майстерності. це відразу повертає мене до реальності — у свою облаштовану міську квартиру. страшно подумати, цю я міг би опинитися сам-один, без батьків і друзів, навіть у цьому сучасному місті. щоб не розгубитися в житті, як робінзон, мені треба ще багато чого навчитися. адже на незаселеному острові мені довелося б стати і будівельником, і кухарем, і кравцем, і , і навіть лікарем!

Объяснение:

Студент повертається з міста в новому костюмі (заробив гроші, розвантажуючи вагони) — його проводжає поглядом Марфа Яркова, бо він схожий на батька — студент питає у матері Софії про Марфу (пролог-обрамлення) — мати розповідає: та любила його батька Михайла (зав’язка) й завжди відчувала прихід листів від нього із заслання, поштар дозволяв їй потримати ці листи; в останньому листі з каторги Михайло жаліється Софії, що десь поряд із ним ходить Марфина душа (своєрідна кульмінація), не даючи йому спокою, і просить дружину передати їй від нього «три зозулі з поклоном», які «чи перелетять через Сибір неісходиму» (розв’язка) — син питає себе «Як вони чули одне одного — Марфа і тато?», «Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?», на що чує відповідь великої «татової» сосни: «Тоді не було б тебе» (епілог-обрамлення).