ответ:Мобільний телефон: за і проти.
Мобільний телефон – це те, що допомагає тобі зв’язатися із друзями, сім’єю, це те, за до чого ти без проблем отримуєш новини удвічі швидше, орієнтуєшся у місцевості за до навігатора, ловиш звуки своєї улюбленої музики, дивишся цікаве улюблене відео, отримуєш та надсилаєш листи. Словом, живеш та на повну використовуєш свого «маленького друга». Так, я навіть сперечатися не буду, що у теперішньому суспільстві без мобільного телефону – нікуди. Без цієї речі, ти ніби відірваний від світу. І як любив повторювати С. Балмер: «Мобільний телефон — це універсальний пульт для нашого життя». Також голова Microsoft сказав у одному із своїх інтерв’ю : « В багатьох країнах телефон виконуватиме роль комп’ютера для небагатих людей». І знову я згоджуюсь із цим твердженням. Адже телефон набагато доступніший та простіший у використанні.
Але разом із багатьма плюсами, мобільні телефони несуть і певні негативні моменти у своє «ідеальне існування». Значне опромінення організму електронними хвилями, шкідливо впливаючи на наше здоров’я. Часте читання java-книг у громадському транспорті, гучна музика у навушниках та пряма залежність від можливості «повиснути» в Інтернеті, все це – недоліки технологій та проблеми, які намагаються вирішити, але доти, доки людина сама не почне задумуватися над бездумністю своїх вчинків, доти ці проблеми так і не будуть вирішені, адже вони виникають в наслідок неправильного користування технікою та впертістю людини-користувача.
Я вважаю, що мобільний телефон – це ніби наші руки та вуха, які вміють працювати та слухати на відстані. І завжди потрібно пам’ятати стару добру істину «Чого багато , те – зайве». Отож, користуймося нашими «помічниками» та не забуваймо про міру та б нашого використання.
Відповідь:
Прямі й опосередковані поняття дуже широко використовує Григорій Сковорода, взявши їх із Закону Божого, тобто Біблії, або світу символів, як їх власне називає сам автор. Існує одне велике коло (макрокосм), всесвіт, що невпинно рухається за своєю траєкторію, в ньому вкинуте коло мале — людина, яка теж мусить рухатись не зупиняючись, разом зі всесвітом, якщо одне коло зупиниться бодай хоч на мить, то це й буде кінець всьому існуванню, кінець буттю.
Ми зустрічаємо коло в образі змія в кільці, де голова йому початок, а хвіст — кінець. Скручуючись в кільце, він і становить поєднання цих двох антиномій: початку і кінця, або початкову і кінцеву літери грецької абетки: альфи і омеги.
Зрештою, маємо твердь під ногами, що також невипадково має вигляд кулі, де й перетинаються різні за своїм призначенням шляхи людські, а це вже прямі поняття. Якщо подивитись на земну кулю, змальовану прозорою, то тоді б ми мали змогу побачити їх власноруч. Але образ плачу і образ веселого серця, хоч і є двома різними поняттями, двома кінцями однієї палиці, ми не можемо сказати, що вони ділять світ навпіл, бо вони-таки і є одна палиця, а також характеризують одне поняття не матеріального, а невидимого світу, а саме людське почуття, що саме по собі є нейтральним, і лише схильність людини до того чи іншого кінця палиці змальовує перед нами це почуття, чи-то в позитивному, чи-то в негативному світлі. Тут безвиході немає. Лише треба мати контроль над почуттями і пристрастями. І знову-таки, шляхом подолання всього є прагнення людини відшукати істину, а знайшовши, тим самим наблизитись до Бога.
Отже, численними образами і збірними поняттями наскрізь пронизана творча спадщина Сковороди. Найпоширенішим образом, який вбирає в себе мільйони інших образків в поетиці Г. Сковороди постає море. Такому збірному поняттю "море бездонне" протиставляється "твердь небесна" з усіма своїм небесними світилами: сонцем — Бог, провідною зіркою — Марія, та поєднанням людського і Божого є Син Божий — Ісус Христос. Культ поклоніння Богові, сину Божому, Духу Святому та Діві Марії є ще однією характерною рисою для барокової літератури також, як для вельми яскравого її представника Г. Сковороди.
