сергій жадан – перші дні листопада

перші дні листопада.
вона спить у порожній кімнаті, в чужому ліжку.
а він думає: чуже місто, чужа кімната —
як я її тут залишу?

третя по обіді.
суха осінь.
посиджу, доки вона спить, заговорюючи постійно.
світло таке легке.
вона четвертий день у дорозі.
хай їй хоча би тут буде спокійно.

якщо буде потрібно —
поправлятиму ковдру.
якщо буде холодно —
причинятиму вікна.
спробую перехитрити її застуду невиліковну.
я сам усе це вигадав,
вона ні в чому не винна.

як я її залишу?
незабаром почнеться вечір.
швидко стемніє, повітря остигне.
краще вже охоронятиму її речі.
краще вже грітиму її стигми.

раптом, коли я піду, ріки затоплять кімнату,
раптом птахи почнуть битися в стіни,
раптом дерева обступлять її й поведуть на страту,
раптом сусіди почнуть рвати тіло її на частини,

раптом, щойно я вийду, вона забуде про мене,
раптом забуде все, що говорила до цього,
раптом серце її, золоте й шалене,
буде битись тепер для когось чужого.

хай спить. хай розбереться зі снами.
хай її нинішні сни перетечуть у колишні.
навіть якщо в своєму сні вона мене не впізнає.
навіть якщо їй буде снитись хтось інший.

і ось він сидить, відраховуючи хвилини.
сидить, нервує без потреби.
а вона не прокидається лише з тієї причини,
що боїться, прокинувшись, не побачити його коло себе.

осінь над ними з льоду й сталі.
холодні ріки, незнайомі люди.
найбільше вони бояться, що все це триватиме далі.
найбільше вони бояться, що більше нічого не буде.

аналіз поезії!

Розповідь про дитинство Івана Палійчука і про ворогуван­ня його родини із сім’єю Гутенюків — Іван знайомиться з Марічкою під час бійки батьків — він зближується з Марічкою, між ними зароджуєть­ся кохання — Іван тривалий час перебуває в наймах на полонині — повернувшись, він дізнається про смерть Марічки (коли дівчина пере­ходила Черемош, раптова повінь накрила її й забрала із собою) — Іван не вірить у смерть Марічки, уважає, що це вигадки Гутенюків, і йде на пошуки дівчини — в одному селі люди знайшли тіло дівчини, проте в ньому, посинілому й розбитому річковим камінням, Іван не впізнає Ма­річки — через шість років блукань Іван повертається в село, через рік одружується з Палагною — з часом Палагна стає «любаскою» сусіда Юри — Іван про це знає, проте йому байдуже, він не може забути своєї Марічки — хлопець іде в гори й чує голос нявки-Марічки, прямує за ним, а зустрічає чугайстра, який відволікає його (іде з ним у танок) від Марічки — ідучи за голосом коханої, Іван зривається в урвище — на­ступного дня ледь живого Івана знаходять пастухи — Івана ховають за місцевим звичаєм (з танцями й розвагами).

Сподіваюсь, до

Завтра Новий рік і заразом сорокові роковини моїх уродин. Подвійний празник. А бодай подвійний пам'ятковий день. І я надумав стрітити його незвичайно, празнично.

Ха, ха, ха! Празнично! Що таке празничне стрічання Нового року? Шумне товариство, молоді жіночі голоси, мов срібні дзвоники. Старші панове гудуть, мов дуби в теплому вітрі. Світло салону. Звуки фортеп'яна. Хор, пісні, сола... Декламація, брава, оплески. Жарти. «Кришталева чаша, срібная криш...» Наближається північ. Починає бити дванадцята. Всі підносять чарки, вихиляють душком, а батько родини кидає свою додолу. Нехай так пропадає всяка турбота! Бреннь! І раптом гаснуть світла. Всі запирають у собі дух. Бам... бам... бам... Числять до дванадцяти. Най жиє Новий рік! Най сяє нове щастя! Світла! Музика. Пісні. Нові чарки, нові тости. Поцілуї. Радість і стиски рук... Діти, діти!

Та що балакати! І я там був, мід-вино пив. І я колись стрічав отак сю врочисту хвилю, сміявся і радувався назустріч тій примані, що зветься Новим роком

Объяснение: