Порівняльна характеристика івана франка і моєсея

ТВІР НА ТЕМУ "ЦІКАВІ ПРИГОДИ ЯВИ ТА ПАВЛУШІ":

Ява та Павлуша - центральні персонажі твору В. Нестайка "Тореадори з Васюкіки". Це типові українські підлітки, які не уявляють свого життя без пригод. Різноманітні витівки, підривання дисципліни, пошуки пригод - невіддільна частина життя хлопців.

Друзі мають багату фантазію. Вони і тореадори, і робінзони, і кіноактори. Через брак життєвого досвіду та знань з різних сфер, вони весь час потрапляють у дивні та комічні ситуації. Згодом Ява та Павлуша каються, проте з часом знову вигадують нову авантюру. Ява та Павлуша - найкращі друзі, які просто не можуть всидіти на місці.

Чимало дум склав нард про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні в ХVІ–ХVII століттях. Жорстокість ворогів не мала меж: бранців продавали на ринку, непокірних гноїли в темницях, на галерах, дітей віддавали в спеціальні військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей убивали. Розлучали матір з дочкою, брата з сестрою. Та не могли вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. Саме такою є Маруся Богуславка. Вона — головна героїня, оскільки в центрі твору стоїть не звільнення козаків-бранців як факт сам по собі, а вчинок Марусі, її ім’ям і названо думу.Маруся — проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею. Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не осуджується в думі, хоч вона і «потурчилась, побусурманилась». Навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї — «наша», Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум — допомагає їм вирватись з ненависної турецької каторги.

Тож Маруся приходить до козаків-невільників, які «тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають», і обіцяє їм на Великдень дати ключі від темниці (саме тоді «пан турецький», її чоловік, має «до мечеті від’їжджати», а їй залишить ключі). Хоч козаки-невольники і не повірили спочатку в щирість наміру Марусі, а стали проклинати її, проте Маруся дотримала свого слова — вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни. Вона просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться:

Бо я вже потурчилась, побусурманилась

Для розкоші турецької,

Для лакомства нещасного!

Трагедія Марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. Патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників.

Таким чином, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуслав-ка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу

Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї Батьківщини.

Головна героїня змальовується у всій психологічній складності. Її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. В цьому виявилась висока майстерність твору. Симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття. Тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи.