Відповідь: Отже, ось він - перший український науково-фантастичний та утопічний роман! Хоча, я сумніваюся, що цей роман можна однозначно визначити як утопічний або антиутопічний, тому що у різні періоди книга поставала переді мною іншою. Я сміло можу сказати, що "Сонячна машина" - то діамант української літератури. Такий же дорогий для нащадків, такий же багатогранний зі своєю мудрістю.
Спочатку мене трохи лякала кількість сторінок, адже книга досить об"ємна. Також, скажу чесно, перша частина книги якось зовсім не захопила. Але що було далі! Виявилось, що перша частина - то лише вступ, така собі підготовка читача до наступних подій.
Так от, ці наступні події - надзвичайно цікаві! Винниченко створив свій власний світ, перенісши його у Берлін, Німеччину. Спершу ми бачимо цей світ майже таким самим як наш світ у 21 столітті - біржа, фінансові королі, класовість суспільства, хіба що жінки зараз мають більше прав. І все це при тому, що Винниченко писав свій роман у 1922-1924 роках. Тільки через це можна повірити у геніальність цього автора.
Винниченко винайшов свій винахід у книзі - Сонячну машину. Це така панацея від усіх проблем людства, як здається на перший погляд. Це така невелика коробка зі склом з геліонітом, за до якої рослини насичуються сонячною енергією і стають універсальною людською їжею, краще якої на смак не існує. Герої роману борються з капіталістами за свободу сонячній машині і отримують перемогу: у всіх людей є цей казковий виріб і вони всі вільні від тяжких ланцюгів ненависної роботи. Але ось в чому проблема - ніхто нічого тепер не хоче робити, люди перетворюються у тварин, тому що втрачають свою людяність, міста руйнуються, а ця "зараза" вже панує майже на всій планеті...
Що робити? Як так жити? Адже залишились іще люди, які розуміють все - їх мало, але вони є. Дехто здається, а дехто продовжує боротьбу за кращий світ, за щасливе майбутнє для всього людства, адже потрібен тільки поштовх! Але якщо цього поштовху не буде, то людство з роками настільки деградує, що повернеться жити у печери, як первісні люди. Взагалі, вся книга пронизана такими переживаннями, що на цьому моменті я, разом із героями, відчувала їх розчарування та зневіру у можливість все налагодити. І до останньої миті я сумнівалася, вдасться їм це чи ні? Так само довго я думала над ідеєю Сонячної машини - це ння чи смертельна зараза?
Також не треба забувати, що всі події твору описані на фоні життя головних героїв - їх багато, але найголовнішими, найважливішими, для мене були принцеса Еліза та Рудольф Штор. Ці проблеми класовості постійно змішували мене переживати за їхнє палке кохання, адже вони обидва - такі вперті, так чи зможе хтось зробити крок на зустріч іншому заради безмежного щастя? Це питання хвилювало мене на рівні з питанням чи буде щасливий кінець?
Отже, мій висновок: читайте, панове! Дуже цікава книга з почуттями, роздумами, мріями та коханням.
