Федька несло вниз, і він був уже на середині.
Здавалось, ось-ось налетить на нього ота кучугура криги, зітре, зімне й сліду не зостанеться од комашинки-хлопчика.
Як той щось замнеться, так всі зараз затурбуються, деякі починають кричати всякі поради.
Ніхто вже не кричав порад, ніхто не лаявся, тільки не зводили очей з маленької комашинки, яка дряпалась, бігла серед страшних сірих крижин, стрибала, метушилася.
Така маленька комашинка, а як вона ловко, безстрашно обдурювала величезні шматки льоду, що з тріском лізли на неї, немов збирались розчавити нахабне живе створіння.
Толя аж задихався, дивлячись, як Федько перебирався по крижинах.
Оченята йому розгорілися, серце билось міцно і гаряче.
А люди на березі хвилювались, кричали, радились, як вирятувати Толю, і не знали, що зробити, бо кожний радив одне, другий друге, третій третє.
Всі йшли рядом з крижиною, на якій стояв і плакав Толя, кричали, махали руками, кудись когось посилали.
Объяснение:
