Іван Карпович Карпенко-Карий (наст. Прізвище Тобілевич; укр. Іван Карпович Карпенко-Карий; 17 (29) вересня 1845 - 2 (15) вересня 1907) - український драматичний письменник реалістичного напряму, брат Н. К. Садовського, П. К . Саксаганського і М. К. Садовської-Барілотті.
Іван Карпович Карпенко-Карий
укр. Іван Карпенко-Карий
Ім'я при народженні
Іван Карпович Тобілевич
псевдоніми
Гнат Карий; Іван Карпенко-Карий
дата народження
17 (29) вересня 1845
Місце народження
село Арсенівка,
Херсонська губернія,
російська імперія
дата смерті
2 (15) вересня 1907 (61 рік)
Місце смерті
Берлін,
німецька імперія
громадянство
російська імперія
Рід діяльності
драматург
роки творчості
1883-1904
напрямок
реалізм
Жанр
комедія, драма, трагедія
Мова творів
український
дебют
«Новобранець»
Медіафайли на Вікісховища
біографія Правити
Народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда в сім'ї керівника маєтком Карпа Тобілевича.
На марці пошти України, 1995 рік
Закінчив повітове училище, в 14 років вступив на службу писарем.
Протягом 23 років був чиновником і довгий час перебував секретарем міської поліції в Єлисаветграді, звідки був звільнений і засланий в 1883 році за постачання паспортами революціонерів.
У 1880-і роки грав у трупі М. Л. Кропивницького, з 1883 року став писати драми на українській мові. У 1886 році в Херсоні вийшла збірка його драм: «Бондарівна», «Хто винен?» і «Розумний и дурень». У 1887 році була видана його драма «Наймичка» (в Херсоні), в 1891 році - «Мартин Боруля» (надруковано в «Зорі»).
Переваги його драм - жвавість, цілісність характерів і гарна мова.
В СРСР ім'я було присвоєно Державному інституту театрального мистецтва Української РСР.
У 1906 році захворів, залишив сцену і виїхав до Берліна на лікування. Після важкої хвороби (рак печінки і селезінки) 2 (15) вересня 1907 помер в Берліні. Похований на хуторі Надія.
сім'я Правити
Був одружений на Надії Карлівни Тарковською (до 1882 роки) [1], в шлюбі народилися діти: Галя, Юрко і Орися.
З 1883 року був одружений на Софії Віталіївні Дітковскіте, в шлюбі народилися: дочка Марія і син Назар (Назарій).
Объяснение:Володимир Підпалий — маловідоме ім’я в культурі нашого народу. Про нього не пишуть навіть в «Історії української літератури», проте його заслужено можна вважати талановитим майстром поетичного слова. Палітра творчого доробку майстра досить багата. У своїх творах поет порушує такі важливі питання, як роль в житті людини малої Батьківщини, протистояння добра і зла, любові й ненависті, драматична суперечність життя тощо.
У літературних колах про В. Підпалого кажуть: поет негаласливий, камерний. Його вірші сповнені символічності, таємниць і лаконічності. В. Підпалий — по-справжньому інтелігентна людина ХХ століття, душа якої сповнена тугою за гармонією в цьому суперечливому світі. Людське життя поет розглядає як Всесвіт, в якому співіснують дух і душа. Особисто його чиста душа більше часу знаходилася на небі, ніж на землі. У цьому був сенс існування митця — він один з українських поетів доби шестидесятників. В цьому можна переконатися на прикладі вірша В. Підпалого «Запросини», який був написаний у 1967 році.
