Я щаслива, що на уроках української літератури мені довелося познайомитися з творчістю талановитого поета Івана Малковича, адже його вірші підштовхнули мене на незвичайні роздуми. Слова автора змусили мене замислитися про те, чи відчуваю я біля себе подих Бога та супровід святого янгола. Я намагалась уявити, як може виглядати мій янгол-хранитель, яким голосом він люб'язно до мене звертається, яку річ присвятив для збереження та освітлення моєї душі. Мене зацікавило, як почути свого Бога, свого янгола, і чи може це бути нашим внутрішнім голосом, нашою інтуїцією, невловимим і тихим чуттям... Як можливо владнати зі святом покровителем свідомий зв'язок, а у відповідь вдячно піклуватися про нього, його ауру та енергетичну силу.
Отже, завдяки прочитанню душевних поезій Івана Малковича я занурилась у роздуми про те, чи є істоти з божественним духом біля й навколо нас, як це впливає на наше дійсне життя, і як обрати вірний для себе шлях. На мій погляд, це доволі важливі та досить серйозні філософські питання, які підтримують наш духовний ріст, і ця особливість неодмінно надає творчості Малковича високої цінності.
Тара́с Бу́льба — вигаданий образ українського козацького ватажка , полковника Війська Запорозького. Головний герой повісті Миколи Гоголя Тарас Бульба.
Остап та Андрій — сини Тараса Бульби
Існує загадка, ще й досі ніким не розгадана, яка й зараз не дає спокою багатьом: "Як же так, росли діти в одній родині, виховувалися однаково — один на радість, другий на горе й ганьбу?"
Саме так сталося в сім'ї полковника Тараса Бульби. Виросли хлопці дужі й здорові, навчені, як тоді годилося. На Січ поїхали, там себе показали як добрі козаки. А прожили недовгий свій вік і загинули, як нерідні...
Почнемо з того, що вони подібні до свого батька. В своїх дужих синах він впізнає самого себе — такого, яким був колись. Ні, вони батька не осоромлять. Вони Дніпро перепливають, вершники добрі, стрільці з кращих, на шаблях битися вміють. Все як Тарас, коли сам вперше на Січ прийшов.
Добрі козаки, в батька. Сказано ж: яблучко від яблуні далеко не падає. На війні теж не осоромили старого полковника. Старший, Остап, виявив талант полководця, розважливість отамана. От уже із батьком полковником нарівні: курінний отаман у Січі те саме, що полковник на Гетьманщині. Менший — теж добрий вояка. Любить "чарівну музику" бою і відважний до нестями. Весь у батька, який на війні шукає не прибутків, а слави. Обидва сини смерті не бояться, не з полохливих. У сутичці завжди ворога перемагають, хоч по-різному досягають цього.
Тепер треба зазначити, що схожі вони на батька в усьому. Остап не бачив у науках сенсу, то й не вчився в академії. "Все це казна-що!" — то ж Тарасові слова. А так, слава Богу, розуму не позичати, всього навчилися. І батько все знає, тільки придурюється, старий чорт. Схожість на батька в Андрієві проявилася в історії з панночкою. Батько вдома посуд бив, сп'янілий від споминів та горілки, а молодший присягу зневажає, сп'янілий від кохання. Усі вони і смерть зустрічають однаково, згадують найдорожче. Молодший шепоче ім'я прекрасної полячки, Остап кличе батька, а батько побивається за синами.
